— Он як? — стримано запитав Хедлі. — І що ж далі?
— В кінці зали, яку ви бачите, тобто, яку можна побачити, якщо відчинити двері, — провадив далі Мілз, — моя робоча кімната. Звідти двері ведуть на горище, де є люк на дах. Піднявши люк, я бачив, що сніг на даху незайманий, на ньому немає ніяких слідів.
— Ви на дах не виходили? — поцікавився Хедлі.
— Ні. Я б там не втримався. І взагалі, я не уявляю собі, як це можна зробити навіть у суху погоду.
— І що потім, мій друже? — повернув до нього осяйне обличчя доктор Фелл. — Мене цікавить, що спало вам на думку, коли у вас нічого не вийшло з аксіомою?
— О, це треба обчислити, — замислено усміхнувся Мілз. — Я математик, сер, і ніколи не дозволяю собі просто гадати. — Він схрестив на грудях руки. — Але я хочу звернути на це вашу увагу, джентльмени, незважаючи на моє рішуче твердження, що через ці двері він не виходив.
— Гадаю, ви розповісте нам, що тут сталось увечері, — промовив Хедлі. Він витер рукою чоло, сів до столу й дістав записника. — Не поспішайте! Треба розібратися в усьому поступово. Ви давно працюєте у професора Грімо?
— Три роки й вісім місяців, — відповів Мілз.
Ремпол бачив, що записник створив офіційну атмосферу, й Мілз намагається відповідати якомога коротше.
— В чому полягали ваші обов'язки?
— Частково листування. Загальні секретарські обов'язки. Значною мірою допомога професорові готувати його нову працю «Забобони в Центральній Європі, їх походження та…»
— Гаразд, — зупинив його Хедлі. — Скільки всього людей живе в будинку?
— Крім професора Грімо й мене, четверо.
— Хто саме?
— Розумію. Вам потрібні прізвища. Розетта Грімо, професорова дочка, мадам Дюмон, економка, Дреймен, давній приятель професора Грімо, та покоївка Енні. Її прізвища я ніколи не чув.
— Хто був у будинку, коли все це сталося?
Мілз виставив уперед одну ногу й, погойдуючись, дивився на носок свого черевика. Ще одна його звичка.
— Напевне сказати не можу. Розповім лише те, що знаю. — Він хитнувся назад-вперед. — Як і кожної суботи, після вечері, о пів на восьму, доктор Грімо піднявся сюди працювати. Такий був його звичай. Він звелів мені, щоб до одинадцятої його не турбували — це також було непорушне правило, — одначе попередив, що десь о пів на десяту до нього може прийти відвідувач. — На чолі в молодика виступив піт.
— Він сказав, хто це має бути?
— Ні, не сказав.
— Розповідайте далі, містере Мілз! — Хедлі нахилився вперед. — Ви не чули, щоб йому хтось погрожував? Ви знали, що сталось у середу ввечері?
— Звичайно, я… е-е… знав. Я ж був у таверні «Уорвік». Гадаю, Менген вам казав.
З тривогою в голосі, але до найменших подробиць він розповів про все, чому був свідком. Доктор Фелл тим часом, вайлувато переходячи з місця на місце, уже вкотре цього вечора оглядав кімнату. Найбільше, здавалося, його цікавив камін. Ремпол уже знав, що сталось у таверні «Уорвік», тому не дуже дослухався до розповіді Мілза, а спостерігав за доктором Феллом. Той саме оглядав плями крові на правому бильці канапи. Ще більше кривавих плям, хоча й не дуже помітних на чорному тлі, було на килимі біля каміна. Може, тут боролися? Але Ремпол бачив, що камінне приладдя стояло й лежало на своїх місцях, а якби тут боролися, то воно було б розкидане. Вугілля в каміні, під купою обвугленого паперу, ледь жевріло.
Доктор Фелл щось буркнув собі під ніс і підійшов до щита з гербом. Для Ремпола, не фахівця з геральдики, це був трибарвний щит — червоного, голубого та сріблястого кольорів — із чорним орлом, молодим місяцем у верхній його частині та чимось подібним до тури на шахматній дошці в нижній. Хоча кольори й потьмяніли, щит у цій дивній кімнаті привертав увагу своєю сліпучою пишнотою. Доктор Фелл знову щось буркнув і перейшов до полиць із книжками ліворуч від каміна.
За звичкою книголюба він брав із полиці книжку за книжкою, дивився на титульну сторінку й ставив книжку на місце. Здавалось, його особливо цікавлять ті з книжок, котрі мають найнепривабливіший вигляд. Фелл зняв такий гармидер, що Мілза було майже не чути. Нарешті він, показуючи на книжки, заговорив:
— Не хотілося вас перебивати, Хедлі, але все це дуже дивно. Габрієль Добранті[7], «Yorik es Eliza Levelei»[8], два томи, «Shakspere Minden Munkai»[9] дев'ять томів різних видань. А ось… — Він зупинився. — Гм. Ви можете щось сказати з цього приводу, містере Мілз? Лише ці книжки не припорошені пилом.
7
Габріеєль (Габор) Добранті /1787—1854/ — угорський філолог, один із засновників угорської академії.