— Звідки в біса мені знати? Якщо немає потайного виходу…
— Ні, ні, я не маю на увазі фокус із зникненням. Вас ця справа страшенно захопила, Хедлі, і ви ні перед чим не зупинитесь, поки не з'ясуєте, як воно все було. Та спершу розгляньмо ті речі, які можна пояснити, а від них підемо далі… Отже, що сталось у цій кімнаті після вбивства Грімо напевне? Як бачимо, всі сліди сконцентровані навколо каміна…
— Ви хочете сказати, що злочинець зник через димохід?
— Я цілковито певен, що ні, — заперечив доктор Фелл. — Димохід дуже вузький, у нього ледве пролізе кулак. Подумайте спокійно. Канапа була відсунута від каміна. На ній багато крові, так, наче Грімо втратив рівновагу й схилився над нею. Килимок перед каміном відсунено чи відкинуто ногою, і на ньому також плями крові. Крісло теж відсунено. Нарешті, я знайшов плями крові не лише на каміні, а й у кімнаті. Вони ведуть до купи спаленого паперу.
Тепер згадайте поведінку щирої мадам Дюмон. Увійшовши до кімнати, вона не відводила погляду від каміна й мало не впала в істерику, коли помітила, що я дивлюся туди ж. Пам'ятаєте, вона навіть припустилася великої помилки, попросивши розпалити вогонь, хоча мусила знати, що поліція не вчинить так по-дурному тільки задля того, щоб свідкам на місці злочину було затишно. Ні, мій друже, хтось намагався спалити листи чи інші папери. І ця жінка хотіла бути певною, що вони спалені.
— Виходить, вона про все знала? — повільно промовив Хедлі. — А ви ж запевняли, що вірите їй.
— Так, я вірив і вірю її розповіді про… відвідувача й злочин. Але не вірю тому, що вона розповіла про себе й Грімо. Подумайте ще раз, що сталося! Відвідувач стріляє в Грімо, але той, ще не втративши свідомості, на допомогу не кличе, вбивцю затримати не намагається, ніякої тривоги не здіймає і навіть не відчиняє Мілзові дверей. Проте щось же він та робить. Він докладає до чогось таких зусиль, що, як запевняє лікар, розриває собі прострелені легені.
І я скажу вам, що він робив. Грімо знав, що помре й що до кімнати ввійде поліція. Він мав багато чого знищити, і це було важливіше, ніж затримати того, хто стріляв, чи навіть зберегти власне життя. Спалюючи папери, він, заточуючись, ходив біля каміна, відсунув убік канапу, зібгав килимок. Звідси й плями крові… Тепер розумієте?
У великій холодній залі запала тиша.
— А ця жінка, Дюмон?
— Вона, звичайно, все знала. Це була їхня спільна таємниця. І вона любила його.
— Якщо це так, то він знищив щось надзвичайно важливе, — висловив припущення Хедлі. — А звідки в біса ви це знаєте? Зрештою, яка в них могла бути таємниця? І чому ви вважаєте, що ця таємниця взагалі небезпечна?
Доктор Фелл притис руки до скронь, скуйовдив свою чуприну й повів далі:
— Дещо я можу пояснити, хоч є й таке, що збиває мене з пантелику. Бачте, і Грімо, й Дюмон французи не більш ніж я. У жінки з такими вилицями й такою твердою вимовою літери «г» романська мова не може бути рідного. І він, і вона угорці. Його справжнє ім'я — Кароль, або Чарлз, або Шарль Грімо Хорват. Можливо, мати в нього була француженка. Він родом із Трансільванії, що колись входила до Угорського королівства, а під час війни була анексована Румунією. В останні роки дев'ятнадцятого століття, а може, на початку двадцятого Кароля Грімо та двох його братів посадили до в'язниці. Я вже казав, що в нього є два брати? Одного з них ми не знаємо, а другого звати П'єр Флей.
Хтозна, який злочин скоїли брати Хорвати, але покарання вони відбували у в'язниці «Зібентюрмен»[11] і працювали в соляній шахті міста Традж у Карпатах… Шарлеві пощастило втекти. Ця таємниця його життя, як і його втеча, ніякого значення не мають. Угорське королівство розпалось, і його органи влади тепер уже не існують. Очевидно, він учинив щось надзвичайно жорстоке щодо своїх братів, щось жахливе, і воно стосується тих трьох трун та живцем похованих людей. Тож якби цей злочин було розкрито, його повісили б навіть сьогодні… Поки що сказати більше я не наважуюсь. Хтось із вас має сірники?
6. «Сім веж»
— Ви жартуєте, чи тут замішана чорна магія? — запитав Хедлі по довгій паузі, подаючи докторові Феллу сірники й неприязно на нього поглядаючи.
— Аж ніяк. Я хотів би жартувати. Три труни, чорт забирай, Хедлі! — вигукнув доктор Фелл, ударивши себе кулаком по скроні. — Хотів би я бачити бодай проблиск надії… бодай…
— Ви, здається, встигли чимало. Дістали якусь інформацію чи звідки ви все це знаєте?.. Стривайте! — Хедлі заглянув до свого записника. — «холод»… «торба»… солона»… «жах»… Отже, ви вважаєте, що Грімо сказав «Хорват» і «соляна шахта»? Спокійно… Якщо це так, тоді нам доведеться добро посушити голову й над іншими словами.