Петтіс подався вперед. Його лиса голова блищала проти світла затіненої абажуром лампи. Він підвів погляд від записів, які робив елегантним золотим олівцем. Погляд його опуклих очей був дуже здивований.
— Е-е… так от… — почав він, кашлянувши. — Щодо пункту під номером п'ять. Обман чуттів. А що як Мілз і мадам Дюмон справді не бачили, щоб хтось входин у ті двері? Може, їх якось обманули? А може, й уся ця справа — якесь чаклунство?
— Мені теж спало було таке на думку, — сказав Хедлі. — Я запитував про це в Мілза вчора ввечері й розмовляв із ним сьогодні вранці. Це не була ілюзія. Хоч би хто був убивця, він таки ввійшов у ті двері. Це був досить солідний чоловік, від нього падала тінь, він говорив і грюкнув дверима. Ви з цим згодні, Фелле?
— О так. Він був досить солідний і ввійшов до кімнати, — сумно кивнув головою доктор Фелл і підніс до рота погаслу сигару.
— І навіть, якщо припустити, що все відоме нам — неправда, — провадив Хедлі, поки Петтіс замовляв офіціантові ще кави, — навіть якщо це — чаклунство, то Грімо вбило не воно, не чаклунство. Був вагомий револьвер у вагомій руці. А щодо інших пунктів, то, бачить Бог, Грімо вбили не механічним пристроєм. Ба більше, він не застрелився, і йому не треба було кидати зброю в камін, як у вашому прикладі. По-перше, не можна стріляти в себе з відстані в кілька кроків, а по-друге, зброя не могла шурхнути в димар, пролетіти над дахами на Каліостро-стріт, вистрілити, вбити Флея й, завершивши роботу, опинитися в снігу. Чорт забирай, Фелле, мої балачки вже починають нагадувати ваші! З хвилини на хвилину я чекаю дзвінка з управління й хотів би повернутися до суті справи. Що з вами?
Доктор Фелл, дивлячись широко розплющеними очима на лампу, повільно опустив на стіл стиснуту в кулак руку.
— Камін, — сказав він. — Камін! Х-ху! Цікаво, чи… Господи, Хедлі, який же я бовдур!
— Що камін? — перепитав старший інспектор. — Ми переконалися, що крізь камін убивця вийти не міг.
— Так, звичайно, але я про це й не кажу. Я повинен ще раз оглянути камін.
— Мені здається, — усміхнувся Петтіс, постукуючи золотим олівцем по своїх нотатках, — що ви можете завершити свою дискусію. Я згоден із старшим інспектором в одному: вам краще було б описати способи таємного зникнення крізь двері, вікна та каміни.
— Щодо зникнення, то камінам у детективній літературі перевага, на жаль, не надається — крім, звичайно, таємних входів. Тут каміни грають найважливішу роль. Порожнистий камін, за ним — таємна кімната. Камін повертається навіть із частиною підлоги під ним. Навіть більше, крізь димохід можна спускати всілякі речі, здебільшого отруєні. Але вбивця рятується через камін дуже рідко. Це річ майже неможлива й, крім того, порівняно з дверима та вікнами, досить брудна. Щодо дверей та вікон. Двері набагато популярніші. Можна назвати кілька способів зробити так, щоб двері вважалися замкненими зсередини.
Перший. Коли ключ стирчить у замку. Цей спосіб був дуже поширений у давнину, але в наші дні його різновиди надто добре відомі, щоб до них вдаватися. Кінчик ключа можна повернути плоскогубцями ззовні, як зробили ми, коли відчиняли двері кабінету Грімо. У цьому разі використовують маленький пристрій, що складається з тонкої металевої шпильки завдовжки близько двох дюймів, до якої прикріплено кінець міцної шворки. Перше ніж зачинити кімнату, шпильку просовують в отвір на головці ключа так, щоб вона діяла, як важіль. Потім шворку опускають і крізь щілину під дверима виводять назовні. Залишається тільки потягти за шворку. «Важіль» повертає ключа й падає на підлогу. Двері замкнені. А шпильки крізь щілину під дверима витягують назовні. Є різноманітні способи застосування цього принципу, але щоразу використовують шворку.
Другий. Двері знімають із петель, а замок чи засув залишають незайманими. Цей спосіб добре відомий хлопчикам-школярам. Так вони крадуть речі з буфетів, сервантів, шаф. Петлі, звичайно, мають бути зовні.
Третій. Коли двері зачинено на засув. Знову використовують пристрій. Засув відсувають шпилькою-важелем, а шворку протягують крізь отвір для ключа. Я скидаю капелюха перед Філо Ванче[19], який показав застосування цього способу найкраще. Існують і простіші, хоча й не такі ефектні, способи використання шворки та фальшивого вузла, що розв'язується, коли за кінець шворки різко смикнути. На головці засува зав'язують вузол, а шворку під дверима виводять назовні. Потягши за шворку, беруть двері на засув, а тоді, різко смикнувши, звільняють її й витягують назовні. Еллері Квін показав нам ще один спосіб — коли використовують саму жертву. Але опис його, вихоплений із контексту, звучав би дико й несправедливо щодо цього шановного джентльмена.