Бувало, що виявлені Мохаммедом здирники відразу ж прямували в його ахву. Зазвичай вони для вигляду замовляли каву і, зробивши декілька ковтків, ставили неминуче питання: а-ти- знаєш-де-живе-мій-друг-такий-то-і-такий-то або чи-знаєш-ти-чоловіка-на-цій-фотографії-я-заборгував-йому-гроші. Мохаммед брав із клієнтів додаткову плату, якщо, вислухавши його стандартну відповідь («Два дні тому я бачив, як він із великою валізою сідав на автобус до Порту-Сеґуру, seńor»), здирник наступним автобусом вирушав геть.
І тому, коли високий світловолосий чоловік у помятому лляному костюмі із забинтованою потилицею поставив на стойку дорожню сумку і пакет із ігровою приставкою, витер піт із лоба і по-англійськи замовив каву, Мохаммед відразу зрозумів, що є можливість заробити декілька зайвих реалів понад обумовлений гонорар. Але учув він вигоду не через чоловіка, а через прибулу разом із ним жінку. Слово «поліція» в неї немов на лобі було написано.
Харрі роззирнувся. Окрім нього, Беате й араба в кав’ярні було ще троє. Двоє туристів із рюкзаками і ще один «турист», який, схоже, страждав тяжким похміллям. Убивчий біль у потилиці не стихав. Харрі подивився на годинник. Двадцять годин тому вони відбули з Осло. Дзвонив Олег, він побив рекорд у тетрісі, й Харрі перед вильотом із Хітроу встиг купити приставку Namo G-Con в-Соп 45. Із Ресіфе вони на гвинтовому літаку дісталися Порту-Сеґуру і, вийшовши з аеровокзалу, мабуть, за якусь скажену за тутешніми мірками ціну, домовилися з таксистом, який довіз їх до порту, звідки вони на поромі дісталися пристані на березі, де розташовувалася Дажуда, а залишок шляху подолали автобусом, який підстрибував на нескінченних вибоїнах.
Двадцять чотири години тому він сидів у кімнаті для побачень і намагався пояснити Расколю, чому необхідно передати єгиптянам ще сорок тисяч крон. Тоді Расколь і розповів, що ахва Мохаммеда Алі розташована не в Порту-Сеґуру, а в селищі неподалік. «У Дажуді, — пояснив Расколь і широко всміхнувся, — я знаю двох хлоп’ят, які там живуть».
Араб подивився на Беате, але вона заперечливо похитала головою, і він поставив чашку кави перед Харрі. Кава виявилася гіркою й міцною.
— Мохаммед, — почав Харрі й побачив, що чоловік за стойкою завмер. — You are Muhammed, right?[35]
Араб глитнув:
— Whos asking?[36]
— A friend.[37] — Харрі сунув праву руку до внутрішньої кишені піджака й за виразом обличчя співбесідника зрозумів, що той запанікував. — Молодший брат Лева хоче зв’язатися з ним. — Харрі витягнув із кишені одну з фотографій що Беате добула у Тронна, і поклав її на стойку.
Мохаммед на мить заплющив очі й, судячи з руху його губ, вимовив нишком подячну молитву.
На картці було зображено двох хлопців. Той, що старший, одягнений у червону стьобану куртку, сміявся і по-дружньому обіймав молодшого, який усміхався в об’єктив фотоапарата.
— Не знаю, чи говорив тобі Лев, що у нього є молодший брат, — сказав Харрі, — а звуть його Тронн.
Мохаммед узяв картку і почав уважно роздивлятись її.
— Гм, — нарешті вимовив він і почухав в бороді. — Нікого з них не зустрічав. І ніколи ні про якого Лева в Дажуді не чув. Адже я знаю майже всіх, хто тут живе.