— І?
В Ули був такий вигляд, наче в цю мить йому більше за все хотілося сповзти зі стільця та сховатися під столом.
— У п’ятницю в лікарні Уллевол йому зробили операцію з приводу аит аЫае.
— Аит аІаХае7.
— Капловухість, — простогнав Харрі, змахуючи з лоба крапельку поту. — У Іварссона був такий вигляд, ніби він ось-ось вибухне. Ну, і скільки намотав?
— Щойно проминув двадцять перший кілометр. — Голос Халворсена лунко відбивався від стін тренажерної зали, розташованої в підвалі Управління поліції Осло. День іще тільки схилявся до вечора, й тому вони тут були майже єдиними відвідувачами.
— Зрізуєш ти, чи що? — Харрі зціпив зуби і спробував швидше тиснути на педалі. Навколо його велотренажера вже розтеклася калюжка поту, тоді як у Халворсена на лобі ледве виступило кілька краплин.
— Виходить, поки у вас жодної зачіпки? — запитав Халворсен, намагаючись дихати спокійно й рівно.
— Атож, якщо не вважати того, що Беате Льонн сказала насамкінець.
— А що ж вона сказала?
— Вона працює зараз із однією комп’ютерною програмою, що на основі кадрів відеозйомки дозволить їй дістати тривимірне зображення голови та обличчя злочинця.
— У масці?
— Ця програма використовує ту інформацію, яку їй удається зчитати із плівки. Світло, тіні, заглиблення, випуклості. Чим щільніше маска прилягає до обличчя злочинця, тим більш імовірно, що реконструйоване зображення нагадуватиме його зовнішність. У будь-якому разі це буде лише начерк, ескіз, однак Беате говорить, що зможе порівняти його з фото підозрюваних.
— За допомогою ідентифікаційної програми ФБР? — Халворсен обернувся до Харрі, з деяким злорадством зауваживши, що пляма поту, яка раніше проступала в того на грудях лише біля логотипу «Jokker&Valentine», тепер розпливлася по всій майці.
— Ні, в неї є краща програма, — сказав Харрі. — Скільки там у тебе?
— Двадцять два. І що це за програма?
— Fusiform gyrus[11].
— Майкрософт? Еппл?
Харрі постукав зігнутим пальцем по багровому лобі:
— Загальнолюдський програмний продукт. Міститься у скроневій частці мозку. Єдина функція — розпізнавати обличчя. Більше нічого не може. За допомогою цього біта пам’яті ми розрізняємо сотні тисяч людських облич, однак навряд чи відрізнимо один від одного дюжину носорогів.
— Носорогів?
Харрі зажмурився, намагаючись зморгнути піт, який заливав очі.
— Це всього лише приклад, Халворсене. Проте стосовно Беате Льонн,тут випадок особливий. У неї в цій звивині є ще кілька додаткових завитків, завдяки яким вона пам’ятає всі обличчя, які коли-небудь бачила. Кажучи «всі», я маю на увазі не тільки обличчя знайомих їй людей або тих, із ким їй доводилося перекинутись кількома словами, але й фізіономії, які вона побіжно бачила в натовпі на вулиці років п’ятнадцять тому, хай навіть наполовину сховані темними окулярами.
— Брешеш!
— Аніскілечки. — Харрі опустив голову, дочекався, поки відновиться дихання, і вів далі: — Таких, як вона, і двох сотень не набереться. Дідрік Гудмундсон розповідав, що в Школі поліції її змусили пройти відповідний тест і вона посоромила всі існуючі ідентифікаційні програми. Ця дівиця — ходяча картотека облич. Якщо вона запитує тебе: «Де я могла бачити вас раніше?» — будь певен, що з її боку це зовсім не банальна спроба зав’язати знайомство.
— Здуріти можна! Що ж вона в поліції робить? Я маю на увазі, з таким талантом?
Харрі знизав плечима.
— Ти, може, пам’ятаєш співробітника, застреленого у вісімдесяті під час пограбування банку в Рюені?
— Це було ще до мене.
— Коли до нас надійшло повідомлення, він випадково опинився неподалік і, оскільки першим прибув на місце, ввійшов до банку без зброї, щоб почати переговори. Грабіжники розстріляли його з автоматичної зброї. їх так і не взяли. Пізніше в Школі поліції цей випадок почали наводити як приклад, як не треба діяти, опинившись на місці злочину.
— Слід було чекати на підкріплення й не вступати в контакт із бандитами, щоб не наражати на непотрібну небезпеку ні себе, ні службовців банку, ні самих злочинців.
— Точно, як за підручником. Дивно, але він був одним із кращих і найдосвідченіших наших співробітників. Йорген Льонн. Батько Беате.
— Он як? Так ти вважаєш, воіїа тому й пішла в поліцію? Через батька?
— Очевидно.
— Вона нічого?
— Ділова. Ти де вже?
— Проїхав двадцять четвертий. Лишилося ще шість. А ти?
—- Двадцять другий. Певно, скоро тебе дістану.