— Так, але вони забувають, що він уже вчинив одне вбивство.
— Зате справу про вбивство, про яке ніхто не пише, скоро припиняють.
— Ні! — застережливо підвів руку Мьоллер. — І не повертатимемося до цієї теми.
Харрі знизав плечима і переступив через газетний щит, повалений вітром. Сама газета лежала поряд; вітер у шаленому темпі гортав її сторінки.
— Так чого ж ти хочеш? — запитав Харрі.
— Зрозуміло, начальника поліції перш за все хвилює престиж. Яке-небудь пограбування пошти публіка забуває зазвичай іще раніше, ніж закриють справу. І нікого не турбує, що злочинця так і не знайдено. Але зараз ми перебуваємо під пильною увагою. І чим більше розмов про нальоти на банки, тим сильніше це розпалює загальну цікавість. Мартін Педерсен був звичайною людиною, яка просто робила те, про що багато хто насмілюється лише мріяти. Рядовий порушник закону, отакий сучасний Джессі Джеймс. Так створюються міфи, народжуються образи героїв і з’являються імітатори, які також не проти пограбувати якийсь банк. Поки преса писала про Мартіна Педерсена, число нальотів на банки по всій країні набагато зросло.
— Тобто вони побоюються, що цей приклад пошириться, подібно до зарази. Що ж, цілком зрозуміло. Ну а я-то тут до чого?
— Ніхто не сумнівається в тому, що Іварссон — діловий співробітник. Він звичайний дисциплінований поліцейський, який ніколи не переступить певну межу. Але Забійник — не звичайний грабіжник. Словом, начальник поліції поки що незадоволений досягнутими результатами. — Мьоллер кивнув у бік в’язниці. — Він чув про епізод із Расколем.
— Гм.
— Я був на ленчі у нього в кабінеті, і там прозвучало твоє ім’я. Навіть кілька разів.
— Господи, я що, маю почуватися вдоволеним?
— В усякому разі, тобі раніше вже вдавалося домагатись успіху в розслідуванні, використовуючи нетрадиційні методи.
Харрі криво посміхнувся:
— Мила характеристика, проте вона швидше підходить льотчикові-камікадзе.
— Коротше кажучи, Харрі, ось тобі моя оповідь. Відклади всі інші справи і, якщо тобі знадобляться ще люди, звертайся прямо до мене. Іварссон, як і раніше, продовжує працювати зі своєю командою. Але маємо надію ми в першу чергу на тебе. І ще одне. — Мьоллер майже впритул наблизився до Харрі. — Тобі дається карт-бланш. Якщо навіть ти десь вийдеш за встановлені рамки, ми готові заплющити очі. Зрозуміло, якщо не виносити сміття з хати.
— Гм. Здається, розумію. А якщо все ж таки не вдасться?
— Поки зможемо, ми тебе прикриємо. Проте, зрозуміло, всьому є межі.
Елмер озирнувся на брязкіт дзвоника над дверима і кивнув на маленький приймач, що стояв перед ним на прилавку:
— А я-то завжди вважав, що Кандагар — це вид лижних кріплень. Пачку «Кемелу»?
Харрі кивнув. Елмер притишив звук радіо, і голос репортера злився з вуличним шумом — проїжджаючими машинами, вітром, який тріпає маркізу, шелестінням по асфальту опалого листя.
— А твоєму колезі? — Елмер кивнув на Мьоллера, що залишився біля дверей.
— Йому подавай льотчика-камікадзе.
— Он як?
— Так, але він забув запитати, скільки той коштує, — сказав Харрі, потилицею відчуваючи криву посмішку Мьоллера.
— І почому ж тепер камікадзе? — дозволив собі поцікавитися власник кіоску, відраховуючи Харрі здачу.
— Якщо залишається в живих, то потім робить що хоче, — відповів Харрі. — Це єдина умова, яку він висуває і за якої згоден працювати.
— Що ж, не так дорого, — зауважив Елмер. — Вдалого вам дня, панове.
По дорозі назад Мьоллер пообіцяв переговорити з начальником поліції про те, щоб Харрі отримав дозвіл працювати зі справою Елен іще три місяці. Зрозуміло, якщо Забійника зловлять. Харрі кивнув. Перед табличкою «По газону не ходити» Мьоллер забарився.
— Адже це найкоротший шлях, шеф.
—- Угу, — погодився Мьоллер. — Але так черевики брудняться.
— Роби як знаєш, — сказав Харрі й рішуче попрямував по моріжку. — Мої і так уже брудні.
Відразу після повороту на Ульвойе пробка розсмокталася. Дощ припинився, і вже біля Льяна асфальт був сухим. За ним шосе розширювалося до чотирьох смуг, машини набирали швидкість, і їх потік спрямовувався вперед подібно до весняного паводку, що вирвався на волю. Харрі покосився на Халворсена, роздумуючи, коли ж тому набридне несамовитий скрип, проте той, мабуть, нічого не чув, бо дуже буквально сприймав звучний по радіо заклик Трейвіса[20]:
— «Sing, sing:, siting!»[21]— Халворсен…
— «For the love you bring…»[22]
Харрі притишив звук радіо, і Халворсен нерозуміюче поглянув на нього.