—- Здорово! — відгукнувся один із його приятелів, обличчя якого Харрі не бачив — той сидів, нахилившись уперед, так що довге волосся приховувало не тільки обличчя, але й півлітровий кухоль, який стояв перед ним. — Загалом, виходить, прибрав сміття.
Харрі вказав на вільний столик; Ейстейн кивнув, згасив недопалок, сунув у нагрудну кишеню джинсової сорочки пачку тютюну для самокруток і сконцентрував усю свою увагу на тому, аби перенести на нове місце, не проливши при цьому ні краплі, щойно отриманий кухоль пива.
— Давненько тебе не зустрічав, — зауважив Ейстейн, згортаючи собі нову самокрутку. — Втім, як і решти хлоп’ят. Зовсім їх не бачу. Всі роз’їхалися, переженилися, завели дітей. — Ейстейн вичавив із себе сухий, гіркий смішок. — Стали такими правильними — куди там. Хто б міг подумати.
— Гм.
— В Уппсалі ж коли-небудь буваєш, га? Адже твій батько живе все в тому ж будинку, вірно?
— Так, але я до нього рідко заїжджаю. Іноді говоримо по телефону.
— А сестричка як? Не краще?
Харрі усміхнувся:
— При синдромі Дауна, Ейстейн, покращень не буває. Але вона, загалом, справляється. Живе сама у власній квартирці в Согне[26]. Навіть хлопець у неї є.
— Ого! Та в неї, здається, все краще, ніж у мене.
— Ти все шоферуєш?
— Ага. Щойно змінив господаря. Колишній вважав, що від мене, бачте, погано пахне. Ідіот чбртів.
— А до комп’ютера повернутися не хочеш?
— Чого ж тут не хотіти?! — Стримуючи гіркий смішок, Ейстейн ледве не поперхнувся: у цей момент він якраз заклеював самокрутку —- водив кінчиком язика по краю папірця. — Мільйон за рік, солідна контора — зрозуміло, я був би дуже навіть не проти. Проте, Харрі, поїзд пішов. Час таких рок-н-ролльщиків, як я, на комп’ютерному світі вже давно позаду.
— Я тут розмовляв із одним хлопцем із Норвезького банку, який відповідає у них за безпеку локальної мережі. Він сказав, що ти, як і раніше, славишся піонером хакерства.
— Харрі, «піонер» у нас означає «старий». Як гадаєш, кому зараз потрібний звідусіль звільнений хакер, та ще такий, що до того ж відстав од часу років на десять? А тут іще і цей скандал на додачу.
— Гм. Що там, власне кажучи, сталося?
— Ха! Що сталося, кажеш? — Ейстейн закотив очі до неба. — Ти ж знаєш мене. Одного разу хіпі — хіпі назавжди. Потрібне було бабло. Спробував зламати одну систему, яку не можна було чіпати. — Прикуривши, він озирнувся на всі боки, марно намагаючись знайти попільничку. — Ну а ти-то як? Я дивлюся, пити зовсім зав’язав?
— Намагаюся. — Харрі потягнувся і взяв попільничку із сусіднього столика. — Я тепер не сам.
Він розповів про Ракель, Олега та судовий процес у Москві. Ну і про життя взагалі. Багато часу це не забрало.
Ейстейн, у свою чергу, повідав про те, як склалося життя у решти хлоп’ят, які виросли разом із ними на вулицях Уппсали. Про Сиггене, що переїхав до Харестюа з дамочкою, яка, на думку Ейстейна, була занадто гарна для нього. Про Крістіана, який катається в інвалідному кріслі, відтоді, як потрапив на своєму мотоциклі в аварію північніше Міннесунна. Лікарі, однак, вважають, що надія є.
— Надія на що? — не зрозумів Харрі.
— Що знову зможе трахкатись як кролик, — сказав Ейстейн і залпом допив залишки пива.
Туре, як і раніше, працював учителем, але із Сілією вони розлучилися.
— Ось у кого діла не дуже, — продовжував Ейстейн. — Набрав зайвих тридцять кілограмів. їй-богу! Через те вона його і кинула. Якось зустрів у місті Торкіля. Каже, кинув їсти свинину. — Він одставив свій кухоль. — Але ж ти мені подзвонив не для того, щоб усе це вислуховувати, га?
— Ні, мені потрібна допомога. Розумієш, я тут веду одну справу.
— Все поганих хлопців ловиш? І з цим ти вирішив прийти до мене? З’їхати з глузду. — Ейстейн розреготався, але тут же закашлявся.
— У цій справі у мене особистий інтерес, — признався Харрі. — Довго пояснювати, але мені потрібно дізнатися, що за тип шле мейли на мою особисту адресу. Думаю, він робить це через анонімний сервер, розташований десь за кордоном.
Ейстейн задумливо кивнув:
— Отже, у тебе проблеми?
— Можливо. А чому ти так думаєш?
— Я питущий таксист, який нічого не розуміє в усіх цих новомодних комп’ютерних примочках. Що стосується роботи, то всі мої друзі в курсі — на мене краще не покладатися. Коротше кажучи, єдина причина, з Якої ти прийшов саме до мене, в тому, що я твій давній приятель. Уся справа в лояльності. Я вмію тримати язика за зубами. Вірно? — Він зробив великий ковток. — Може, я і алкаш, Харрі, але зовсім не дурень. — Жадібно затягнувшись самокруткою, він поцікавився: — Коли починаємо?