— Дуже цікава, — відповідає чоловік.
— Я починала читати ту, з пташкою[50], але так і не змогла в неї заглибитися.
— Ця краща, — запевняє Доріан доволі прохолодно, щоб покласти край флірту. Її усмішка вже не така тепла, але все ще приязна.
— Матиму на увазі, — каже вона. — Повідомте мені, якщо щось знадобиться.
Доріан киває і знову звертає увагу на те, що відбувається трохи вище за край його книжки. Вирішує, що компанія, за якою він спостерігає, дружить не так міцно, як персонажі в його руці, але щось між ними є. Наче кожен окремо здатний на таку глибину, якщо не на вбивство, але опинився не в тій компанії. Не зовсім у тій.
Доріан спостерігає за їхнім столиком, за жестами рук і за тим, як приносять їжу, спостерігає, як щось змушує всіх трьох розреготатися, і мимоволі теж усміхається, а тоді ховає усмішку в келиху.
Щокілька хвилин він похапцем оглядає приміщення. Натовп чималенький, напевно, через те що барів у цьому містечку не так уже й багато. Доріан глипає на Тенніелову[51] ілюстрацію з грифоном над барною стійкою і замислюється, чи називав хтось колись бари на честь Що-Не-Черепахи.
Під вивіскою мало не на вузол зв’язалося ще кілька відвідувачів. Малознайома дівчина підіймає долоню в жесті, що начебто привертає увагу бармена, та коли її рука пролітає над тацею з келихами, що чекають, коли їх віднесуть на столи, Доріан помічає справжню мету цього руху. Майже невидима ниточка потрошку потрапляє до «Сайдкара» без цукру й розчиняється в рідині.
Дівчина йде, анітрохи не привернувши уваги бармена, спершу прослизає до анонімної групки пияків, а тоді зникає у дверях. Не залишайся, щоб подивитися. Доріан знає це. Він час від часу порушував це правило, щоб достеменно переконатися. Новіші найманці не гають часу на нюанси рекомендацій. А це, безумовно, варте того, щоб порушити правила.
Він може все так і залишити.
Доріан неодноразово власноруч робив щось подібне. І навіть гірше. Доріан пригадує останній раз (останній раз), і руки починають тремтіти. На мить він опиняється в темній готельній кімнаті іншого міста, і все, що здавалося йому правильним, насправді є хибним, світ перекошується, а тоді чоловік знову опановує себе. Він опускає книжку.
Чоловік замислюється, чи порошок у цьому конкретному келиху — слабша версія іншого серйозного засобу для амнезії. Жоден з них відстежити важко, а той, хто його проковтне, кілька годин відчуватиме запаморочення, потім зомліє і прокинеться з жахливим похміллям або взагалі не прокинеться.
Доріан підводиться зі стільця, коли офіціантка бере тацю, і, діставшись до неї, вирішує водночас, що порошок, мабуть, — серйозна штука та що це не має значення.
Так просто було наштовхнутися на офіціантку й вибити її тацю з усім вмістом з рук на підлогу, просто перепросити за вдавану незграбність, запропонувати допомогу й почекати, поки від тебе відмахнуться, а тоді повернутися до свого столика, наче це був пункт призначення, а не відправна точка.
Як усе призвело до цього? Одна книжка, один чоловік. Роки таємниць і нудьги, а тепер усі події наполегливо хочуть відбутися водночас.
Він уже занадто зацікавився. І сам це знає. З якого дива це взагалі має бути дотичним до нього?
Несподівано цікавий юнак встає з-за свого столика, залишаючи дівчат базікати на самоті. Він розвертається і йде до затильної частини бару. Щойно він зникає з поля зору тих, хто сидить за столиком, щось у його обличчі змінюється. Дається взнаки не сп’яніння, з’являється мрійливість, наче він десь не тут, заблукав у тумані думок. А ще у виразі обличчя промайнула ледь помітна тривога. Дедалі цікавіше. Доріан озирається через плече на столик і зустрічається поглядом з однією з дівчат. Вона швидко опускає очі й веде далі розмову, записуючи щось на коктейльній серветці. Але вона бачила його. Спостерігала, як він спостерігає.
Час іти.
Доріан відкладає книжку й засуває під порожній келих занадто багато грошей як на один коктейль задля хороших чайових. Коли Закарі Езра Роулінз повертається за свій столик, чоловік уже стоїть під снігом, уникаючи калюжок світла від вуличних ліхтарів.
Звідси Доріан може бачити столик, що за матовою шибкою скидається на імлисту тінь, однак не схожу на інші тіні, які ворушаться всередині.
Він знає, що не слід цього робити. Йому не варто тут бути. Йому треба було піти геть ще минулого року, після іншої ночі в іншому місті, коли плани порушилися.