Син віщунки стоїть перед ще одними дверима, намальованими на ще одній стіні.
Тому, хто так заглибився в історію, слід і далі йти своїм шляхом. Колись шляхів було багато, так було в минулому, загубленому за тисячі кілометрів і сторінок звідси. А тепер залишився лише один шлях, який може обрати Закарі Езра Роулінз.
Шлях, що поведе його до кінця.
В інший час в іншому місці: Інтерлюдія 5
Долина ріки Гудзон, штат Нью-Йорк, минуло ще два роки
Машина здається старішою, ніж є насправді. Її фарбували та перефарбовували не надто гарні професіонали, зараз вона небесно-блакитного кольору із численними наліпками на бампері (веселковий прапор, знак рівності, риба з ногами та слово «протистій»). Вона нерішуче наближається звивистою дорогою, наче не певна, чи знайшла правильну адресу, адже навігатор збиває водія з пантелику своїми невдалими спробами знайти супутники та втратою сигналу, тож стає мішенню для щедрого й вигадливого лихослів’я.
Машина під’їжджає до будинку й зупиняється. Чекає, наче розглядаючи білий фермерський будиночок і клуню позаду з тентом відтінку індиго замість традиційного червоного.
Водійські дверцята відчиняються, і з них виходить молода дівчина. Вона вбрана в яскраво-помаранчевий дощовик, занадто теплий для такої майже літньої погоди. Волосся в дівчини підстрижене їжачком і висвітлене до якогось непевного відтінку, якому не надто хочеться бути білявим.
Вона знімає круглі сонцезахисні окуляри й роззирається, не певна, чи приїхала туди, куди прямувала.
Небо таке саме блакитне, як машина, і поцятковане пухнастими хмарками. Уздовж під’їзної доріжки та стежки буяють квіти — жовті й рожеві спалахи позначають шлях від машини до ґанку, прикрашеного дзвіночками та призмами, що звисають на шворках, лишаючи веселки на стіні однотонного будинку.
Вхідні двері відчинені, але сітчасті зачинені й замкнені на засувку. На табличці біля дверей, вицвілій і виготовленій вручну вивісці із зірочками та літерами, що утворюються з бовдуриків пари над крихітною філіжанкою кави, написано: «Духовний радник». Дзвінка немає. Дівчина стукає в одвірок.
— Агов? — гукає вона. — Агов? Місис Роулінз. Це Кет Гоукінс, ви казали, що я можу сьогодні приїхати.
Вона відступає на крок і роззирається. Це мусить бути правильний будинок. Навряд чи існує багато ферм з духовними радниками. Вона дивиться в напрямку клуні й помічає хвіст кролика, який стрибає між квітами. Кет замислюється, чи не обійти будинок, аж раптом двері відчиняються.
— Привіт, міс Кітті-Кет, — каже жінка на порозі.
Дівчина частенько уявляла собі маму Закарі, але її вигадки ніколи не збігалися з людиною, що стоїть при одвірку: невисока фігуриста жіночка в комбінезоні, безладна копиця тугих кучериків підв’язана шаликом з візерунками з індійського огірка[58]. Її кругле, укрите зморшками обличчя однаково здається молодим, а великі очі підведені блискучим зеленим олівцем. На одному передпліччі видно татуювання сонця, а на другому — потрійний місяць.
Мама Закарі стискає Кет у значно міцніших обіймах, ніж дівчина очікувала від такої маленької жіночки.
— Дуже приємно нарешті познайомитися з вами, місис Роулінз, — каже Кет, але Лав Роулінз хитає головою.
— Я міс, та й то не для тебе, дитинко, — виправляє вона. — Називай мене Лав, або мадам, або мамуся, чи як тобі заманеться.
— Я принесла печиво, — каже дівчина, підіймаючи вгору коробочку, і мадам Лав Роулінз сміється та запрошує її до будинку. У передпокої на стінах висять картини й фотографії. Кет зупиняється перед світлиною хлопчика з темними кучерями, серйозним личком і завеликими окулярами. Інші кімнати пофарбовані в яскраві кольори й захаращені меблями, що не пасують одне до одного. На столах і стінах викладені візерунки з кристалів усіх можливих відтінків. Вони минають табличку з написом «Що вгорі, те й унизу»[59], проходять крізь завісу з бісеру й потрапляють на кухню з антикварною грубкою і сонним хортом, якого дівчині представляють як Гораціо.
Мадам Лав Роулінз саджає Кет за кухонний стіл, ставить перед нею горнятко кави й викладає лимонне печиво у вигляді бджілок з коробочки на порцеляновий таріль з квітковим візерунком.
— А ви не?.. — Кет замовкає, не певна, чи доречне її запитання, але, якщо вже почала, чому б не закінчити: — Ви не переживаєте?
Мадам Лав Роулінз сьорбає каву й дивиться на Кет над вінцями горнятка. Це проникливий погляд — той погляд, що означає більше, ніж слова, які вона ще скаже. Кет розуміє його. Це попередження. Вочевидь, говорити про це досі по-справжньому небезпечно. Дівчина замислюється, чи хтось уже розповів мадам Лав Роулінз, що все вже скінчилося, і чи звучали ці слова так, що були схожі на брехню, коли вона їх почула.
58
Орнаментальна композиція, що складається з повторюваних елементів краплеподібної форми у рослинному стилі, має також назву пейслі.
59
Цитата зі «Смарагдової скрижалі Гермеса» — найважливішої пам’ятки єгипетського герметизму. Її часто використовують у ворожбі на картах Таро.