Її гіпотеза непогана, Закарі про це не подумав. У її словах може бути сенс. Він переглядає перелік, однак нічого не впадає йому в око як особливо значуще, ніщо не інтригує.
— Ти чудовий бібліотечний детектив, — каже хлопець. — Дякую.
— Прошу, — озивається Єлена, знову беручись за Чендлера. — Дякую, що пожвавив мій робочий день. Озивайся, якщо виникнуть труднощі.
Закарі починає зі знайомого відділу художньої літератури. Уважно вивчає вміст полиць під світлом ненадійних лампочок і вибирає п’ять книжок зі списку за алфавітним порядком.
Відповідно перший роман про Шерлока Голмса. Другий — «По цей бік раю»[14]. Про наступні два він ніколи не чув, але це такі собі звичайні книжки, у них як слід оформлені інформаційні сторінки. А останній — «Чорна Індія» Жуля Верна мовою оригіналу, тому стоїть на іншій полиці. Усі видання здаються нормальними, хоча й старими. На перший погляд, жодне немає нічого спільного із «Солодкими муками».
Закарі затискає книжковий стос під пахвою і прямує до нонфікшну. Ця частина вже складніша — йому доводиться звіряти та двічі перевіряти коди й інформацію на задній частині палітурки. Хлопець повільно збирає сім книжок, утрачаючи завзяття, адже жодна з них не нагадує про «Солодкі муки». Здебільшого це видання з астрономії та картографії.
Остання книжка знову приводить його ближче до відділу художньої літератури, де стоять міфи. Це «Вік переказів, або Краса міфології» Булфінча. На вигляд вона новенька, наче її ніколи не читали попри 1899 рік видання.
Хлопець кладе синю книжку з позолоченими деталями на свій стос. На палітурці зображене погруддя Ареса. Бог має замислений вигляд — очі опущені, наче він поділяє розчарування Закарі з приводу незнайденої пари до «Солодких мук».
Закарі повертається нагору до майже порожніх читальних залів (бібліотекарка з візочком розкладає книжки, студент у смугастому светрі клацає на ноутбуці, чоловік, схожий на професора, читає роман Донни Тартт[15]) і йде до дальньої стіни, де розкладає на одному з великих столів свою здобич.
Методично розглядає кожну книжку. Вивчає форзаци й гортає всі сторінки в пошуках підказок. Від здирання наліпок із баркодами він утримується, але жодна з них, здається, не приховує нічого важливого, до того ж він не певен, чим допоможуть йому ще одна бджола, ключ або меч.
Після перегляду семи книжок, у яких нема навіть загнутих кутиків сторінок, в очах у Закарі пече. Йому потрібна перерва й, напевно, кофеїн. Хлопець витягає з торби блокнот і залишає записку, що, як він підозрює, однаково не знадобиться: «Повернуся за п’ятнадцять хвилин, будь ласка, не заполичуйте книжки». Замислюється, чи є взагалі таке слово «заполичуйте», і вирішує, що йому байдуже.
Закарі виходить з бібліотеки та йде до кафе на розі, де замовляє подвійне еспресо та лимонний мафін. Упоравшись із перекусом, хлопець проходить повз не згірше як у «Кельвіні та Гоббсі»[16] армію крихітних сніговиків, яку раніше не помічав, і повертається до бібліотеки.
Коли він знову опиняється в читальній залі, там ще тихіше, ніж було, бо залишилася лише бібліотекарка зі своїм візком. Закарі знімає пальто й далі ретельно вивчає кожну книжку. У дев’ятій, яку він перевіряє, Фіцджеральдовому романі, деякі абзаци підкреслені олівцем, але нічого несподіваного — просто чудові рядки. У двох наступних книжках позначок нема й, судячи зі стану корінців, вони навіть ніким не читані.
Закарі тягнеться до останньої книжки, але його рука лягає на порожній стіл. Він знову переводить погляд на книжки, вирішивши, що збився з рахунку. Але в стосі їх одинадцять. Для впевненості хлопець перелічує їх ще раз.
Йому знадобилася хвилина, щоб зрозуміти, чого бракує.
«Вік переказів, або Краса міфології» зникла. Замисленого погруддя Ареса більше ніде не видно. Закарі шукає під столом і стільцями, на сусідніх столах і найближчих полицях, але книжка зникла.
Він повертається до місця, де бібліотекарка розкладає на полиці книжки.
— Ви, бува, не бачили, щоб хтось брав з того стола якусь книжку, поки мене не було? — запитує він.
Бібліотекарка дивиться на нього й хитає головою.
— Ні, — каже вона. — Але я не надто звертала увагу. Кілька людей виходило й заходило.
— Дякую, — каже Закарі й повертається до стола, де опускається на стілець.
Мабуть, хтось забрав його книжку й пішов собі з нею. Ну то що. Якщо одинадцять книжок нічого йому не розповіли, шанси на те, що дванадцята стане відкриттям, були невеликі.
Утім, шанси на те, що одна з книжок розчиниться в повітрі, напевно, теж були не такі великі.
Закарі бере із собою Шерлока Голмса та Фіцджеральда, а решту залишає на столі, звідки їх «заполичать» — якщо такого слова нема, його слід вигадати.
16
Щоденний комікс американського художника Білла Воттерсона. У ньому йдеться про витівки вигаданого шестирічного хлопчика Кельвіна та його плюшевого тигра Гоббса.