— Не пощастило, — повідомляє він Єлені, минаючи стійки реєстрації.
— От халепа, — співчутливо озивається дівчина. — Якщо надибаю ще якісь бібліотечні таємниці, повідомлю.
— Буду дуже вдячний, — каже Закарі. — Агов, а можна дізнатися, чи хтось брав книжку протягом минулої години чи десь так?
— Якщо знаєш назву. Я чекатиму тебе біля стійки абонемента й перевірю. До стійки реєстрації за цілий ранок ніхто не підійшов, якщо надійде зараз, то затримаюся на п’ять хвилин.
— Дякую, — каже хлопець і йде до атріуму, а Єлена тим часом пірнає у дверцята, що ведуть до призначеного лише для бібліотекарів коридору. За стійкою абонемента вона з’являється раніше за Закарі.
— Яка книжка? — перепитує, стискаючи пальці над клавіатурою.
— «Вік переказів, або Краса міфології», — відповідає Закарі. — Булфінча.
— Вона в списку, чи не так? — цікавиться Єлена. — Не можеш знайти?
— Я знайшов, але хтось забрав її, коли я відвернувся, — пояснює хлопець, стомившись від усіх цих книжкових фальсифікацій.
— Тут сказано, що в нас є два примірники й жодного з них не брали, — каже бібліотекарка, дивлячись на екран. — Ой, одна з них — це електронна книжка. Усе, що опинилося не на своїх місцях, буде на полиці до завтрашнього ранку. Я можу взяти її для тебе.
— Дякую, — відгукується Закарі, простягаючи свої книжки та студентський. Він чомусь сумнівається, що те видання найближчим часом повернеться на свою полицю. — Я маю на увазі, за все. Справді дуже вдячний.
— Завжди будь ласка, — каже Єлена й віддає йому замовлення.
— І почитай, будь ласка, Геммета[17], — додає хлопець. — Чендлер класний, але Геммет кращий. Він був справжнім детективом.
Єлена сміється, і якась із бібліотекарок шикає на неї. Закарі на прощання махає рукою і тішиться з того, що бібліотекарі таки вміють шикати на своїх колег.
На вулиці все припорошене снігом, кришталево чисте й занадто яскраве. Закарі повертається до гуртожитку, прокручуючи в голові варіанти того, що могло статися зі зниклою книжкою, і не зупиняється на жодному.
Він задоволений, що сьогодні не виймав «Солодкі муки» з торби.
Дорогою він пригадує, що не спробував ще дечого, і почувається через це справжнім дурнем. Опинившись у кімнаті, хлопець кидає торбу на підлогу та йде простісінько до комп’ютера.
Спочатку він ґуґлить «Солодкі муки», однак знаходить саме те, чого чекав: сторінки шекспірівських цитат, груп і статей про споживання цукру. Потім шукає бджіл, ключі й мечі. Результат — суміш легенд про Артура й списку предметів з гри «Оселя зла». Закарі перебирає різноманітні комбінації і знаходить бджолу й ключ на гербі вигаданої магічної школи. Він записує назву книжки та ім’я автора, обмірковуючи, чи не випадково обрані ці символи.
У кількох місцях «Солодких мук» згадано про Гавань Беззоряного моря, але запит «Беззоряне море» видає класичну версію гри «Повзання підземеллям», що здається доречною, однак ніяк не пов’язаною з його пошуками. Ґуґл підказує, що він, напевно, мав на увазі «Безсонячне море», пов’язуючи це з виходом нової відеогри або рядком з поеми Семюеля Тейлора Кольріджа «Кубла-хан»[18].
Закарі зітхає.
Він перемикається на пошук картинок і гортає кілька сторінок мультиків, кістяків та володарів підземель, аж поки дещо не впадає йому в око.
Хлопець клацає на картинку, щоб збільшити її.
Чорно-біла світлина здається щирою, а не постановочною, можливо, її навіть вирізали з більшої фотографії. Жінка в масці відвернулася від камери й нахиляється, слухаючи чоловіка побіля себе, який теж у масці, вбраний у смокінг. Навколо них стоїть кілька людей, яких неможливо розрізнити; схоже, фото зняли на вечірці.
У жінки на шиї прикраса з трьох ланцюжків, і з кожного звисає амулет.
Закарі ще раз клацає на зображення, щоб відкрити в повний розмір. На верхньому ланцюжку висить бджола.
Нижче — ключ.
А під ключем видно меч.
Хлопець клацає, шукаючи сторінку зі світлиною, а пост на сайті із цікавинками запитує, чи знає хтось, де можна купити таке намисто. Але під ним є посилання на світлину. Закарі клацає на нього, притиснувши руку до рота, і прикипає поглядом до фотогалереї.
Щорічний літературний бал у готелі «Алґонкін», 2014.
Черговий клік — і Закарі дізнається, що цьогорічний бал відбудеться за три дні.
Солодкі муки
Стукання в згадку про двері
У лісі, який не завжди був лісом, є двері.
Ці двері більше не двері, тобто не зовсім двері. Стіна, що тримала їх, давненько впала, а двері вкупі з нею тепер лежать на землі, а не стоять прямо.
17
Американський письменник, один із засновників жанру «чорного детективу», сценарист і політичний активіст.
18
Кольрідж, англійський поет і критик, представник «озерної школи», у передмові до першої публікації поеми розповів, що твір йому наснився після опіуму й читання про життя при дворі монгольського хана Кубілая. Після пробудження автор узявся записувати рядки зі сну, поки його не перервав служник з повідомленням про візит чоловіка з Порлока. Але на порозі нікого не було. Поки вертався до кабінету, поет зрозумів, що вже не пам’ятає жодного рядка.