Кухня.
Усередині коробки лежить безліч схожих карток для записів і чорнильна ручка. Закарі гортає книжку з найдовшим меню, яке йому доводилося бачити. Розділи й перелік страв та напоїв упорядковані й супроводжуються перехресними посиланнями за стилем, смаком, текстурою, температурою та регіональними кухнями всіх континентів.
Він згортає книжку, бере картку й, трохи поміркувавши, пише: «Привіт. Дякую за гостинність», а тоді замовляє каву з вершками та цукром і мафін або круасан — те, що в них є. Кладе картку в ліфт, зачиняє дверцята й натискає на кнопку. Кнопка загорається, чутно м’які механічні звуки, і мініатюрна версія ліфта гуде.
Закарі знову звертає увагу на кімнату та книжки, проте вже за хвилину за стіною щось дзвенить. Відчиняючи дверцята, хлопець думає, що він припустився помилки. Або, може, у них закінчилися і мафіни, і круасани. Проте всередині бачить срібну тацю, на якій парує чайничок з кавою, порожнє горнятко, чашу з кубиками цукру та крихітну карафку з підігрітими вершками, поряд з якою стоїть кошик з гарячою випічкою (три мафіни з різними смаками, масляний круасан, круасан із шоколадом, а ще там є булочки чи то з яблуком, чи то з козячим сиром). На додачу йому надіслали охолоджену пляшечку газованої води, склянку та складену тканинну серветку, у якій лежить одна жовта квіточка.
Інша картка повідомляє, що мафін з лимоном та маковими зернятами не містить глютену. А якщо він дотримується певних дієтичних обмежень, нехай, будь ласка, напише про це. І хай повідомить, якщо хоче якогось варення або меду.
Наливаючи собі каву й додаючи краплю вершків та один-єдиний кубик цукру, Закарі розглядає кошик з випічкою. Кава міцніша за ту, до якої він звик, але м’яка й досконала, так само як усе, що він куштує з дивовижного кошика. Навіть вода якась особливо приємна, хай він завжди гадав, що газована вода здається кращою тільки завдяки бульбашкам.
Що це за місце таке?
Закарі бере свою випічку (вона хоч і смачна, але мазка) з кавою та ставить на стіл, сподіваючись, що в голові після кофеїну та вуглеводів розвидниться. Він знову бере Доріанову книжку. Повільно гортає сторінки. Текст щедро помережаний старомодними ілюстраціями, чарівними та різнокольоровими, а заголовки підказують, що це збірка казок. Хлопець читає кілька рядків казки з назвою «Дівчина та пір’їна», а потім повертається до початку, однак цієї миті з місця між корінцем та сторінками випадає ключ і з дзенькотом лягає на стіл.
Це ажурний ключ — видовжений і вузький, з круглою головкою та маленькою простою борідкою. Він липкий, наче був приклеєний до корінця між сторінками та шкірою.
Закарі замислюється: «Доріан полював на книжку чи на цей ключ? А може, на те і на те?» Знову розгортає книжку й читає першу історію, у якій розказана версія тієї самої легенди, яку Доріан прошепотів у темряві після вечірки. Його засмучує, що книжка не дає подробиць того, як учинила із серцем Долі мишка. Перечитування історії дарує значно складніші почуття, а сьогодні вранці Закарі не вміє дати їм раду, тому згортає книжку, вішає ключ на ланцюжок разом з ключем від номера й натягає сірий светр з високим коміром. Плетіння таке важке, що ключ, компас і меч ховаються під нитками й не дзеленчать на кожному кроці. Хлопець гадав, що светр пройнявся запахом ялівця, натомість відчуває ледь помітний аромат млинців.
Свідомість підказує Закарі написати записку на Кухню й запитати про пральню. Відповідь надходить швидко.
Будь ласка, надсилайте нам усе, що потрібно випрати, містере Роулінз
Закарі якомога швидше складає в ліфт свій забризканий фарбою костюм і відправляє його вниз.
За кілька секунд лунає дзвоник. І Закарі вже б не здивувався, побачивши, що його одяг у якийсь дивовижний спосіб встигли випрати, але знаходить забутий вміст своїх кишень. Готельний ключ, гаманець і два клаптики паперу: на одному — записка від Доріана, а на другому — роздрукований квиток з нашкрябаними словами, які колись були назвою бурбону, а тепер перетворилися на брудну пляму. Хлопець залишає все на камінній полиці, під кроликами-піратами.
Він знаходить кур’єрську торбу — стару військового типу сумку вицвілого оливкового відтінку, з номером на пряжці, кладе всередину «Передбачення і перекази» разом з ретельно загорнутим у серветку мафіном, а потім, наполовину заправивши скуйовджене ліжко, виходить з кімнати, замикає за собою двері й намагається знайти зворотний шлях до виходу. До Серця, як назвав його Хранитель.
Повернувши вбік тричі, вирішує проконсультуватися зі своїм компасом. Коридори здаються іншими, яскравішими, ніж раніше, освітлення змінилося. Між книжками сховано світильники, зі стелі звисають гірлянди. На перехрестях стоїть щось подібне до гасових ламп. Дорогою йому трапляються сходи, але хлопець не пам’ятає жодних сходів, тому не підіймається. Минає простору велику кімнату з довгими столами й зеленими гасовими лампами, дуже схожу на бібліотеку, хіба що замість підлоги там дзеркальний басейн, у якому залишили підвищення — сухі доріжки до острівців зі столами. Минає кота, який пильно вдивляється у воду, і, простеживши за його поглядом, помічає самотнього помаранчевого парчевого коропа[33], що плаває під ретельним котячим наглядом.