Ну, тут, як воно завжди бувас, тiльки чоловiк з очей, як до рви чемний Спокусник суне:
- Дозвольте з вами познайомитися. Мене звуть Змiсм.
- А мене рвою... Але я вас щось не бачила...
- I не дивно - моу володiння розташованi окремо вiд цього чудового райського куточка. Оце завiтав познайомитися.
- I що, не жалкусте? - лукаво примружилась рва.
- Жалкувати, що познайомився iз справжньою чарiвницею? Та ви що! Ви б тiльки поглянули на себе. Кращоу статури не знайти! А якi коси! А очi! Чаклунка, боже створiння! А ця довбня - ваш Адам - тiльки й знас що по деревах гасати. Таку кралю не цiнус... Я б для вас, моя крихiтко, влаштував би воiстину райське життя!..
- З милим рай i в куренi, - як могла, пручалася беззахисна рва, зовсiм-зовсiм оголена.
- Який курiнь? Де ви бачили той курiнь? Ваш бовдур не з вами у куренi, а з мавпочками на гiлляках раюс. Ех, менi б отакий скарб! Та я б!.. Та ви б!.. Та ми б удвох!.. Дозвольте, моя чарiвнице, почастувати вас оцим прекрасним плодом...
- А менi зараз Адам кокосового горiха принесе...
- Кокосового горiха... Та ще гнилого... Та ще по дорозi сiк сам висмокче... Та ще потiм вам отим гнилим кокосом усе життя докорятиме... А цей, дивiться, який соковитий!
- Адам сказав, що з цього дерева куштувати найсуворiше заборонено...
- Адам... Сказав... Заборонено... Та чи подумали ви: раптом вiн бреше? I що вiн взагалi знас, ваш темний неук Адам? I розум його не посвiтлiшас, поки нехтуватиме цими чудодiйними плодами. Бо плоди з цього дерева солодке джерело пiзнання. От покуштуйте i дiзнастеся, брешу я чи нi... Я правду кажу: заборонене - солодке...
- Ну, хiба шматочок, щоб вивести вас на чисту воду, - завагалася рва.
Спокусник одразу вклав у ручку рви заборонений плiд i у захватi аж сплеснув у долонi:
- Боже мiй, яка краса! Хоч картинку малюй "Дiвчина з яблуком"... Ну... Ну... Смiливiше, нiчого не бiйтеся... Нарештi, розумнице моя! А тепер скажiть, володарко моух мрiй, чи брехав я, коли присягався, що ви найчарiвнiша жiнка у свiтi?
- Нахабо! - у рви прорiзалася жiноча логiка.
Спокусник отетерiв вiд несподiванки.
- А що таке? - розгублено забелькотiв вiн. - А що я такого? Я ж тiльки хвалив...
- Хвалив! - гримнула рва. - Знущався, а не хвалив! Бач, йому порiвняти мене нема з ким... Ясно, нема! I не буде, поки я лишатимусь сдиною жiнкою на свiтi! На мосму мiсцi i горбата була б кращою!
- Ну, коли так, - розiзлився Змiй-Спокусник, - то вiднинi кожна жiнка люто страждатиме вiд того, що вона - не сдина!
22. ЯКУ ХТО МАр, ТАКУ Й ОБIЙМАр
"Чи не правда, вона досить кумедна, "свята" Бiблiя, коли читасш уу уважно?"
Лео ТАКСIЛЬ.
- Адамчику, ану злазь з дерева!
- Навiщо?
- Курiнь будувати.
- Який ще курiнь?
- Ну, як не курiнь, то хату.
- Яку ще хату?
- Ну, як не хату, то садиба не завадить.
- Та я навiть слiв таких не чув!
- Нiчого - я навчу...
- Адамцю, де ти цiлий день ноги б'сш? Хоч би дров нарубав...
- А навiщо?
- Щоб розкласти багаття...
- А багаття для чого?
- Для чого, для чого... Боже мiй, коли ти зрозумiсш? Щоб рибу засмажити - ось для чого! Смажена риба смачнiша.
- А ти звiдки знасш?
- Знаю, та й усе...
- А без багаття хiба не можна?
- Звiсно, можна! Якщо ти грубку складеш...
- Адаме, i не сором тобi цiлiсiнький день на пiдсоннi вилежуватись? Роботи в хатi нема, чи що?
- А що я маю робити?
- Ну, хоч би огiркiв набрав та насолив, грибiв поназбирав на засушку... Бо ж нiяких запасiв у хатi! Гiсть прийде, почастувати нiчим...
- Який ще гiсть?
- Та хоч би отой старець Всевишнiй...
- А ти звiдки знасш, що гiсть прийде?
- Як не прийде, то й самi з'умо...
- Адамчику, ти хоч би поглянув коли на мене...
- Ха! Нiби я тебе не бачив!
- Невже у всьому роздивився?
- Та не слiпий...
- Щось не помiтно, щоб ти був зрячий...
- Адамчику, котику, мур-мур-мур...
- Чого це ти? Чи не захворiла?
- Ну, Адамцю, не будь таким... Ну, приголуб свою рвоньку...
- Знасш, нiколи - роботи по горло.
- Якоу ще роботи? Вже сонце низенько, вже вечiр близенько...
- Нiчого, ще встигну городину зiбрати. Свiжих фруктiв та овочiв принесу. Сама казала: гiсть з'явиться - почастувати нiчим.
- Ой, ти, певно, зголоднiв, мiй милий? О, яка я неуважна! На, поласуй оцим...
- Як?! З отого дерева?! Пiд страхом неминучоу кари?!
- Яка кара? Нiчого не буде... Я куштувала... I нiчого такого...
- Коли ти ула?
- Та ще позавчора... Знасш, заборонене - дуже солодке... Та ти хоч надкуси на пробу...
- Ну, хiба що надкусити...
- Отак... Молодця!.. Ще, Адамчику, ще!.. Ну, то як? А тепер, мiй любий, поглянь на мене...
I впала полуда з очей Адамових:
- Ага, бачу, одне у тебе на думцi - голою спокусницею вихилятися... Хоч би листочком затулилася!
- Адамцю, а навiщо менi вiд тебе ховатися? Хiба ми - не пара?..
Той райський випадок дуже заплутаний. Свiдкiв - катма. Кожен оповiдас в мiру власноу розбещеностi.
Одне ясно: Всевишнiй був дуже задоволений, що примудрився так хитро втiлити свiй смiливий задум у життя. Вiн навiть освятив перше у свiтi ательс мод, в якому сам обiйняв дуже вiдповiдальну посаду першорядного майстра кравецькоу справи.
У святому писанiу прямо сказано:
"I зробив господь (бог) Адамовi та дружинi його одяги шкiрянi, i одягнув ух обох".
I що б ти думав, Левiафане?
Шкiряний одяг досi не вийшов з моди!
23. ВИЙШОВ СУХИМ 13 ВОДИ
"I ось Iона знову на суходолi. Ще й зараз показують мiсце, де кит виплюнув пророка. Втiм, богослови не знають твердо, чи був Iона виригнутий, чи ж кит евакуював його з боку хвоста".
Лео ТАКСIЛЬ.
Це я тiльки тут iсторiю грiхопадiння Адама i рви так фрагментарне виклав: щоб i дiти до шiстнадцяти рокiв могли прочитати. У святому письмi iнтимнi стосунки янголiв та людей розписанi з соромiцькою вiдвертiстю, без усякого благопристойного камуфляжу. Недарма в безбожному заокеанському царствi Жовтого Диявола в подарунок молодожонам видано "Порно-Бiблiю" з "оголеним" iлюстративним "матерiалом". Хтозна, раптом молодята неписьменнi! То хоч з чудових малюнкiв доберуть, що й до чого та як... Вартiсть видання - ого-го!
Але навiщо менi було розбещувати Левiафана? Мiй наглядач - благородна й цнотлива тварюка. До того ж Левiафан виявився напрочуд уважним й допитливим слухачем. Недарма кажуть, що мозок морських ссавцiв нiчим не поступасться людському.
Наприклад, я оповiдаю, а вiн запитус:
- А який вiн на вигляд був?
- Хто? - не можу втямити я, уриваючи свою гладеньку оповiдку.
- Бiблiйний Змiй.
- рва прийняла його за людину. Змiй тодi ходив на двох ногах, а не плазував. Хвацько розмовляв, а не шипiв. А людей господь сотворив за своум образом та подобою. Вiдтак, с грунтовнi пiдстави припустити, що й Змiй-Спокусник був копiсю самого Всевишнього. Тiльки молодший... Зверни увагу. Левiафане: вiн i по раю вiльно вештався!
- А звiдки ж вiн узявся?
- Друже, вiд твоух запитань упрiти можна. Аж голова обертом йде! Звiдки узявся велемовний i премудрий Змiй, один господь знас, та нiчого про це не написав...
- А може, це вiн - Виконавець Наказiв господнiх? Сказав господь: "Хай буде Свiтло!" I стало свiтло... Як ти, Iоно, гадасш?
- Ой, краще помовч, Левiафане! А то й у тебе Всевишнiй вiдбере мову. I замовкнеш ти навiки, як нещасний бiблiйний Змiй... Кому потрiбнi зайвi теревенi?
- Так воно ж цiкаво...
- Йому, бачите, цiкаво! Ха! Та менi лише за те, що я слухав тебе, охальника дiянь господнiх, строк ув'язнення збiльшать на повну котушку! Замкни вуста - тьху! - утробу - i намотуй на вус, що чорним по бiлому писано. Ясно? Мовчки слухай!
- Та я слухаю...
Я собi далi оповiдаю, а вiн знову:
- А чому Всевишнiй одразу не вигнав з раю Адама i рву?