Звідусіль навколо мене чую: «Доброго вечора, сер».
«Ласкаво просимо до бійцівського клубу, сер».
«Ми вдячні, що ви до нас приєдналися, сер».
Я із жахним обличчям, котре тільки-но почало загоюватись. Діра в моєму обличчі усміхається крізь щоку. Мій справжній рот міцно стиснений.
Оскільки я Тайлер Дерден, можете поцілувати мене в дупу, цієї ночі я викликаю на бій кожного в цьому клубі. П’ятдесят бійок. Одна бійка за раз. Ніякого взуття. Ніяких сорочок.
Бійки тривають стільки, скільки мають тривати.
Якщо Тайлер любить Марлу — я люблю Марлу.
Те, що відбувається, словами не описати. Я хотів загидити всі французькі пляжі, яких ніколи не побачу. Уяви, як вистежуєш лося у вологих низинних лісах навколо «Rockefeller Center».
У першій бійці хлоп захопив мене повним нельсоном і стусонув в обличчя, бив у щоку, вбивав діру в щоці в бетонну підлогу, доки зуби не хряснули всередину й не вп'ялися скалками і корінням мені в язика.
Тепер я пригадую Патрика Меддена мертвим на підлозі, тендітну фігурку його дружини, таку собі маленьку дівчинку з шиньйоном. Вона гиготіла й намагалася влити шампанське між мертвих губ свого чоловіка.
Дружина сказала, що штучна кров була надто, надто червоною. Місіс Патрік Медден вмочила два пальці в кров, що витікала з її чоловіка, і засунула пальці собі до рота.
Зуби вп’ялися мені в язика, смакую кров.
Місіс Патрік Медден смакувала кров.
Пам’ятаю, як був там, надворі вечірки із розігруванням убивства, із космічними мавпочками, що охоронцями стояли навколо мене. Марла у своїй сукні з мальованими чорними трояндами спостерігала з іншого боку зали.
Друга бійка, хлопець чавить мене коліном між лопаток. Заламує руки мені за спиною і вганяє грудну клітку в бетонну підлогу. Ключиця — я чув, як вона хруснула з одного боку.
Розтрощити толоком еллінський мармур і підтертися «Моною Лізою».
Місіс Патрік Медден тримала скривавлені пальці піднятими, кров лилася щілинами між її зубів і стікала додолу з пальців, по зап’ястю через діамантовий браслет до ліктя, де і скрапувала.
Бійка номер три. Я прокидаюся — і час третьої бійки. У бійцівському клубі більше немає імен.
Ти — не твоє ім’я.
Ти — не твоя сім’я.
Номер три, схоже, знає, що мені потрібно, і затискає мою голову в задушливій темряві. Це сонний захват, який лишає стільки повітря, скільки достатньо, щоби бути при тямі. Номер три тримає мою голову на згині, мов немовля чи футбольний м’яч, і кулачить моє обличчя молотом свого кулака.
Доки зуби не проривають крізь губи.
Доки діра в моїй щоці не доходить до кутика рота і вони не об’єднуються в пошматованому вишкірі від носа до вуха.
Номер три періщить, доки не збиває кулаки в кров.
Доки я не починаю плакати.
Усі, кого ти любиш, полишать тебе чи помруть.
Усе, що ти створиш, буде знищене.
Усе, чим ти пишався, завершить своє існування на звалищі.
Я Озімандіас, цар царів[39].
Ще удар — і мої зуби перекушують мого язика. Його половинка падає на підлогу й відлітає вбік.
Маленька фігурка місіс Патрік Медден, що присіла на коліна біля тіла свого чоловіка, багатії, люди, яких вони звуть друзями, стовбичать п’яні навколо неї й іржуть.
Дружина сказала: «Патріку?»
Калюжа крові розпливається й розширюється, доки не доповзає до її спідниці.
Вона каже: «Патріку, досить, перестань бути мертвим».
Кров підіймається її спідницею, — капілярний ефект, — нитка за ниткою видирається її спідницею.
Навколо мене кричать люди з проекту «Каліцтво».
Тоді місіс Патрік Медден кричить.
І в підвалі бару «Агшогу» Тайлер Дерден падає на підлогу теплою масою. Тайлер Дерден Великий, той, хто на одну мить був досконалим і хто сказав, що мить — найбільше, на що можна чекати від довершеності.
А бійки продовжуються і продовжуються, бо я хочу бути мертвим. Тому що тільки в смерті ми здобуваємо імена. Тільки в смерті ми перестаємо бути частиною проекту «Каліцтво».
Глава 29
Тайлер стоїть там — довершено красивий янгол у всьому своему сяйві. Моя воля до життя мене вражає.
Скривавлений шмат закипілої плоті, я лежу на голому матраці в своїй кімнаті в «Миловарні Пейпер-стрит».
Усе з моєї кімнати щезло.
Дзеркало зі світлиною моєї стопи, коли я мав рак на десять хвилин. Гірше, ніж рак. Дзеркало щезло. Дверцята шафи відчинені, звідти щезло шість білих сорочок, чорні штані, білизна, шкарпетки і взуття. Тайлер каже: «Підіймайся».
Глибоко під, і поза, і всередині всього, що я сприймав за належне, народилося щось жахливе.