Уяви багаття, що горить далі, але тепер уже за обрієм. Захід сонця.
— Не уникай болю, повертайся до нього, — каже Тайлер.
Схоже на керовану медитацію, що її провадять на групах підтримки.
Не вимовляй навіть подумки слова «біль».
Медитація помічна проти раку, чому б їй тут не допомогти?
— Подивись на свою руку, — каже Тайлер.
Не дивись на свою руку.
Не вимовляй подумки слова «обпікати», чи «плоть», чи «шкіра», чи «обвуглилася».
Не слухай своїх зойків.
Медитація.
Ти в Ірландії. Заплющ очі.
Ти в Ірландії, ти приїхав сюди того літа, як закінчив коледж, і ти п’єш пиво в пабі коло замку Бларні, до якого щодня під’їжджають автобуси, напхані англійськими й американськими туристами, що прагнуть поцілувати камінь Красномовності[21].
— Зважай ось на що, — каже Тайлер. — Мило й людські жертви йшли попліч.
Ти виходиш із бару разом з купою інших чоловіків, ідеш серед тиші порожніх від машин вулиць. Краплі зблискують на бруківці, адже щойно пройшов дощ. Ніч. Аж доки ти не опиняєшся в замку.
Підлога в замку прогнила. Ти підіймаєшся кам’яними сходами, а пітьма, що з кожним кроком дедалі густішає, оточує тебе зусібіч. Усі мовчать під час сходження й під час ритуалу цього маленького бунтарського чину.
— Слухай мене, — каже Тайлер. — Розплющ очі.
— У стародавні часи, — каже Тайлер, — людські жертви приносили на пагорбі над річкою. Тисячі людей. Ти чуєш мене? Жертви приносили, а тіла спалювали на вогнищі.
— Якщо хочеш, плач, — каже Тайлер, — а хочеш, біжи до ванної і пхай руку під струмінь води, але спершу ти маєш знати, що ти дурень і ти помреш. Поглянь на мене.
— Одного дня ти помреш, — каже Тайлер, — і доки ти не усвідомиш цього, ти мені ні до чого.
Ти в Ірландії.
— Плач, — каже Тайлер, — плач, але кожна сльозинка, що впаде на луг на твоїй шкірі, лишить на руці пекучий шрам, немов палаюча цигарка.
Медитація. Ти в Ірландії, ти приїхав сюди того літа, як закінчив коледж, і, можливо, це вперше, коли тобі захотілося анархії. Задовго до того, як ти зустрів Тайлера Дьордена, задовго до того, як уперше відлив у заварний крем, ти вже дізнався дещо про бунтарство.
Це трапилося в Ірландії.
Ти стоїш на верхньому майданчику замкових сходів.
— Опік можна нейтралізувати оцтом, — каже Тайлер, — але спершу ти маєш визнати себе переможеним.
Після того як сотні людей принесено в жертву й спалено, каже Тайлер, з-під вівтаря до річки пагорбом повільно стікає густа білувата маса.
Спершу ти маєш дійти до краю.
Ти стоїш на сходовому майданчику замку в Ірландії, довкола країв майданчика бездонна темрява, а просто перед тобою в темряві, на відстані витягнутої руки, кам’яна стіна.
— Рік за роком, — каже Тайлер, — дощі поливали рештки вогнища, рік за роком там спалювали людей, і зрештою дощова вода просякла крізь деревне вугілля, щоб перетворитися на лужний розчин. Луг сполучався зі смальцем, що витопився з жертв, і густа білувата маса мила витікала з-під основи вівтаря й повільно повзла до річки.
Ірландці показують тобі свій маленький бунтарський чин у темряві. Вони підходять до краю майданчика, спиняються на краю бездонної темряви й відливають.
Ну ж бо, підохочують тебе вони, відливай свої знамениті американські сцяки, багаті на вітаміни. Золоті вони в тебе, чи що? Золоті й дорогі, усі відливай.
— Це найвизначніша мить твого життя, — каже Тайлер, — а ти бозна-де, проґавлюєш її.
Ти в Ірландії.
Овва! Ти це робиш. О так. Авжеж. Ти чуєш запах амоніаку й денної норми вітаміну В.
Стародавні люди, розповідає Тайлер, приходили на річку прати одяг і помітили, що, коли прати в тому місці, куди стікало мило після тисяч років людських жертв і дощів, одяг стає чистішим.
Я відливаю на камінь Красномовності.
— Ось тобі й маєш! — дивується Тайлер.
Я обсцикаюсь у свої чорні штани з плямами засохлої крові, які несила терпіти моєму начальникові.
Ти в найманому будинку на Паперовій вулиці.
— Це не просто так, — каже Тайлер. — Це знак.
У Тайлера в голові повно всілякої корисної інформації. Цивілізації, що не знали мила, розповідає Тайлер, щоб прати одяг і мити голову, використовували власну сечу й сечу своїх собак через те, що в її складі є сечова кислота й амоніак.
21
Камінь Красномовності — камінь, вмонтований у стіну замку Бларні (графство Корк в Ірландії). За легендою, той, хто поцілує його, отримує дар красномовності.