Тайлер одного разу прислуговував на такій вечері. Отоді він і став офіціантом-бунтарем. То була перша Тайлерова прохана вечеря, і відбувалася вона в тому білому скляному домі, схожому на хмарину, що наче лине над містом, здіймаючись на сталевих підпорах, вкопаних у схил пагорба. Саме подавали рибні страви, а Тайлер відмивав тарілки від спагеті, коли це до кухні заходить хазяйка дому. У руці, що сильно тремтить, вона тримає якийсь клаптик паперу, що майорить, наче прапор. Зціпивши зуби, пані питає, чи офіціанти часом не бачили, як хтось із гостей ішов коридором, який веде до тої частини дому, де спочивальня. Особливо хтось із жінок, запрошених на учту? Чи, може, сам хазяїн?
На кухні Тайлер, Альберт, Лен і Джеррі миють і складають посуд, а кухарчук Леслі присмачує часниковим маслом артишоки, начинені креветками й равликами.
— Нам заборонено ходити до тієї частини дому, — каже Тайлер.
Ми заходимо через гараж. Усе, що ми можемо побачити, — це гараж, кухня та їдальня.
Хазяїн заходить за своєю жінкою і бере папірець із її тремтливої руки.
— Усе буде добре, — каже він.
— Як я можу сидіти з цими людьми, — каже пані, — доки не дізнаюся, хто це зробив?
Хазяїн кладе долоню їй на спину, на білу шовкову вечірню сукню, немов дібрану під колір будинку, і пані випростується, розпрямляє плечі й зненацька стихає.
— Це твої гості, — каже він, — а вечеря ця дуже важлива.
Виглядає це справді кумедно: немов черевомовець пробуджує до життя свою ляльку. Пані дивиться на свого чоловіка, а той, легенько підштовхуючи, скеровує її назад, до їдальні. Записка падає на підлогу, і двійчасті кухонні двері — шурх, шурх, — розчахнувшись, змітають її до Тайлерових ніг.
Альберт питає:
— Що там написано?
Лен іде прибирати зі столу рибні страви.
Леслі засовує деко з артишоками назад до пічки й теж цікавиться:
— То що ж там?
Тайлер дивиться просто на Леслі й, навіть не підіймаючи записки, каже:
— «Щонайменше в одному з флаконів твоїх вишуканих парфумів — моя сеча».
Альберт осміхається:
— Ти насцяв у її парфуми?
Ні, каже Тайлер. Просто написав цю записку й залишив її між пляшечками. У неї у ванній на поличці перед дзеркалом стоїть коло сотні пляшечок.
Леслі осміхається:
— То ти не насцяв, еге ж?
— Ні, — каже Тайлер, — але ж вона цього не знає.
Усю решту цієї біло-скляної вечірки в домі попід хмарами Тайлер прибирав зі столу тарелі з холодними артишоками, згодом із холодною телятиною зі смаженими картопляними кульками «пом дюшес», а потім із холодною цвітною капустою по-польськи, що стояли неторкнуті перед господинею дому. Доливати ж вино їй у келих Тайлерові довелося з десяток разів. Пані сиділа на чільному місці за столом і не спускала очей із жінок, що прийшли на учту. Аж раптом, коли зі столу прибрали шербет і мали ось-ось подавати абрикосовий пиріг, місце її спорожніло.
Гості вже розійшлись, офіціанти саме домивали посуд, вантажили порцеляну й переносні морозильники назад у фургон, що належав готелю, коли до кухні зайшов хазяїн і попросив Альберта допомогти йому з дечим важким.
Леслі каже, мабуть, Тайлер перебрав міру.
Тайлер голосно й поквапно розповідає, як убивають китів, щоб виготовити ці парфуми, унція[23] яких коштує дорожче від унції золота, каже Тайлер. А більшість людей ніколи й не бачили кита на власні очі. У Леслі двоє дітей, разом з якими він тулиться в квартирі коло самої автостради, а в хазяйки цього дому на поличці у ванній у пляшечках більше баксів, ніж ми заробляємо за рік.
Повертається Альберт і набирає службу порятунку 911. Прикривши долонею слухавку, він каже, чорт, не треба було Тайлерові писати ту записку.
Тайлер каже:
— То піди й розкажи начальству. Нехай мене звільнять. Я з цією сраною роботою не одружувався.
Усі дивляться собі під ноги.
— Це найліпше, що може з нами всіма статися, — каже Тайлер. — Коли тебе звільняють, ти нарешті припиняєш товкти воду в ступі й робиш щось путнє зі своїм життям.
Альберт каже в слухавку, що потрібна «швидка», і називає адресу. Очікуючи на відповідь, він розказує, що хазяйці геть кепсько. Альберту довелося підіймати її з підлоги. Хазяїн не міг цього зробити, бо пані каже, що то він насцяв у її парфуми. Вона каже, що він хоче довести її до сказу, що задля цього закрутив сьогодні роман із однією з запрошених на вечерю і що вона втомилася, втомилася від усіх цих людей, яких вони називають друзями.
Хазяїн не міг підійняти її, бо пані, яка у своїй білій сукні впала за унітаз, розмахувала надбитою пляшечкою з-під парфумів і кричала, що переріже йому горлянку, якщо той бодай торкнеться її.