Та все ж я був не простим рабом. Мені доводилося лікувати не лише в'язнів, що гнили тут, а й інших, до яких доходили чутки про мою практику. Більшу частину грошей, що я отримував, працюючи лікарем, доводилося віддавати церберам та хакану, оскільки вони таємно на деякий час випускали мене з неволі. А на копійки, що мені вдавалося заникати від них, я брав приватні уроки турецької. Моїм учителем був один старий, треба сказати, добрий чоловік, який працював на пашу. Він радів, коли бачив, як швидко й легко дається мені турецька, навіть пророкував мені стати невдовзі мусульманином. А щоразу, коли я давав йому гроші, він знічувався і брав неохоче. Я доплачував йому, щоб приносив мені їжу, бо мав намір попіклуватися про себе.
Туманного вечора до мене завітав один із слуг паші й повідомив, що той хоче зі мною зустрітися. Я дуже здивувався, занепокоївся, але вдягнувся за хвилину. Гадав, що хтось із моїх близьких, може, батько, може, майбутній тесть надіслали за мене викуп. Коли ми йшли темними вузькими вуличками, вкритими мороком, мені здавалося, що ось-ось я прокинусь і перед очима постануть мої родичі, я опинюсь удома. Гадав, що когось прислали, аби мене розшукати, і за мить з цього туману я скочу на корабель, який візьме курс на батьківщину. Та коли ми увійшли до палацу паші, я зрозумів, що на порятунок годі й сподіватися. Всі тут ходили нишком.
Спочатку мене посадили чекати біля порога, а потім завели до покоїв. На подушках лежав невеличкий, дуже приємний чоловік, укритий ковдрою. Біля нього сидів кремезний чолов'яга. Той, що лежав, виявився пашою, він підкликав мене до себе. Ми розмовляли, він запитував, я розповідав, що вивчав астрономію, математику, трохи інженерію, а крім того, розуміюсь на медицині й навіть вилікував чимало хворих. Я хотів продовжувати, та він зупинив мене, зауваживши, що, оскільки я швидко осилив турецьку, то маю кмітливий розум. Він скаржився на невиліковну хворобу та лікарів, жоден з яких не міг йому зарадити, і додав, що прочув про мій талант і хотів би звернутися до мене по допомогу.
Паша так описував свою хворобу, що в мене склалося враження, ніби лише він один на всьому білому світі нажив своєї недуги, і все через те, що його вороги наклепами та вигадками осоромили його перед Аллахом. Насправді ж, як я здогадався, його хвороба була звичайнісінькою астмою. Я просив розповісти про перебіг хвороби, допитувався про кожну подробицю, послухав його кашель, а потім спустився на кухню і зробив зі знайдених там трав м'ятні пігулки та сироп від кашлю. Оскільки паша боявся бути отруєним, мені довелося при ньому скуштувати сиропу та проковтнути зо дві пігулки. Він наказав мені залишити покої, не потрапляючи нікому на очі; так я повернутися до в'язниці. Пізніше служник пояснив, що паша таким чином не хотів викликати ревнощів у решти лікарів.
Наступного дня я знову пішов до нього. Послухав його і дав йому дещо від учорашніх ліків. Він, як дитина, зрадів, коли я в долоню насипав йому різнокольорових пігулок. Я повернувся до камери і молився за одужання паші. Другого дня подув пойраз,[8] усе довкола пахтіло свіжістю: у таку пору будь-хто одужає, думав я; по тому мене вже ніхто не шукав.
Через місяць, коли знову опівночі покликали до палацу, паша жваво крокував кімнатою. А коли я почув, як він, легко дихаючи, комусь голосно вичитує, то відчув справжній тріумф. Паша побачив мене й щиро зрадів, він повідомив про своє одужання і сказав, що я гарний фахівець, і поцікавився, чого я хочу від нього? Я знав, що так легко він мене не звільнить і не спровадить додому. Тому я почав скаржитися на в'язницю й жахливі умови в камері. Додав, що хотів би допомагати йому, вивчаючи астрономію, медицину, тобто науку, скаржився на те, що тяжкі роботи даремно виснажують мене, натомість в іншому міг би бути значно кориснішим. Не знаю, наскільки уважно він мене слухав. Більшу ж частину грошей, якими він мене винагородив, забрали охоронці.