— Або щоб сотворити із себе дурня, що більш схоже на правду, — вставляв Арчі (бо тепер він не приймав панделогію на віру так легко, як колись).
— Ти зовсім не зрозумів жертовності його жесту, — казав Самад.
— Якої жертовності? Він навіть не спромігся себе вбити, як слід! Твоя проблема, Самаде, в тому, що ти не бачиш очевидного. Я про все це читав. Правда є правдою, і не важить, якою несмачною вона видається особисто тобі.
— Справді? Тоді, будь ласка, друже, якщо вже ти експерт із моїх родинних історій, прошу тебе, просвіти й мене. Розкажи свою версію.
Сьогодні посередній школяр знає все про складні сили, рухи і глибокі течії, які готують війни і запалюють революції. Але коли Арчі був школярем, світ був набагато відкритішим для міфологізацій. Тоді до історії ставилися по-іншому: її викладали у вигляді напіврозповіді-напівдрами, і не важило, наскільки невірогідною чи хронологічно неадекватною вона виходила. Відтак російська революція почалася через те, що всі зненавиділи Распутіна. Римська імперія розпалася тому, що Антоній узяв собі відгул із Клеопатрою. Генріх П’ятий здобув перемогу під Азенкуром, бо франки надто переймалися своїм зовнішнім виглядом. І Велике індійське повстання почалося тому, що п’яний дурень Мангал Панде пустив кулю. Попри всі Самадові протести, кожного разу Арчі зачитував уривок, який йому самому здавався абсолютно переконливим:
Місце дії: Баракпор, час: 29 березня 1857. Неділя, полудень; на запиленому плацу розігрується драма, що нагадує якесь свято. Натовп сипаїв голосно розмовляє, жестикулює, ходить туди-сюди; дехто з них озброєний, дехто — ні; але всі явно збуджені. Зо тридцять ярдів перед лінією ходить вперед-назад сипай на ім’я Мангал Панде. Він напівп’яний від бгангу і зовсім п’яний від релігійного фанатизму. Задране вгору підборіддя, заряджена рушниця в руках, він набундючено крокує туди-сюди, наче танцює, і пронизливо й монотонно кричить:
— Виходьте, ви, підлота! Вилазьте всі! Англійці нас зрадили. Відкушуючи ці капсули, ми всі станемо нечистими!
Чоловік, власне, в такому стані від мішанки бгангу і нервів, він близький до шаманського трансу, і кожен викрик, що злітає з його вуст, іскрою проходить мізками і нервами сипаїв, які зібралися на плацу, і натовп збільшується, і напруження зростає. Людський порох готовий вибухнути.
І він вибухнув. Панде вистрілив у свого лейтенанта і схибив. Потім він витягнув важкий меч, тюльвар, і підступно націлився йому в спину, але поцілив у плече. Якийсь сипай кинувся йому навперейми, але Панде прорвався. З’явилася підмога: якийсь капітан на прізвище Гірсей теж кинувся напереріз, а з ним і його син — обидва озброєні й повні гідності та відваги вмерти за свою країну. (Гірсей вловлює саму суть[4]! Побрехенька. Обман!) Тут Панде побачив, що гра зіграна, тицьнув свій велетенський мушкет собі в голову і натиснув на гачок лівою ногою. Він схибив. Через кілька днів його судили і визнали винним. На іншому кінці країни, в шезлонзі в Делі, такий собі генерал Генрі Гейвлок підписав наказ про його страту (Самада страшенно дратувало, що пам’ятник цьому генералу стояв просто навпроти ресторану «Палац», праворуч від Нельсона на Трафальгарській площі), а до наказу про страту генерал приписав інструкцію — мовляв, він дуже сподівається, що це покладе край будь-яким подальшим балачкам про повстання. Але було запізно. Поки Панде висів на сонці над нашвидкуруч збитим помостом, його розформовані товариші із 34-го прямували до Делі, твердо вирішивши приєднатися до повстання, якому судилося стати найкривавішим повстанням, що коли-небудь придушували в цьому чи будь-якому іншому столітті.