Та навіть не за це капітан Дурхам, великий освітній діяч, був записаний в анналах Бовденів як чортів ідіот. Він досить швидко знайшов її; він побачив у натовпі маленьку кузину Марлен і відіслав її з запискою до церкви, де вона востаннє бачила Амброзію, що співала зі свідками, дякуючи Господу за Судний День. Поки Марлен бігла так швидко, як тільки могли бігти її попелясті ніжки, Дурхам поволі йшов собі до Кінгз Гауз, резиденції сера Джеймса Светтенгема, губернатора Ямайки, думаючи, що зробив усе, що міг. У сера Джеймса він попросив зробити виняток для Амброзії батьківни, «освіченої негритянки», з якою він збирався одружитися. Вона була не така, як інші. Їй потрібно було знайти місце поряд з ним на наступному кораблі.
Але якщо ти мусиш керувати землею, яка тобі не належить, то звикаєш ігнорувати винятки; Светтенгем сказав йому відверто, що на його човнах немає місць для чорних шльондр та іншої скотини. Дурхам, спалахнувши і прагнучи помсти, випалив, що Светтенгем не має тут влади, доказом чого є поява американських кораблів, і потім, наостанок, повідомив про двох американських солдатів, яких він бачив на англійській землі без дозволу, нахабні вискочні на землі, яка їм не належить. «Дивіться не вилийте дитини разом з водою», — крикнув Дурхам, червоний, як британська поштова скринька, шукаючи підкріплення в релігії власності, яка є його природженим правом, хіба це вже не наша країна? Хіба наша влада так просто скидається кількома слабенькими поштовхами землі?
Те, що сталося потім, — страшні речі: історія. Поки Светтенгем наказував американським кораблям їхати назад до Куби, Марлен повернулася з відповіддю від Амброзії. Одне речення з Йова: «Я черпатиму знання своє з неба». (Гортенз зберігала Біблію, з якої Амброзія виписала цю фразу, і любила повторювати, що відтоді й надалі жодна жінка з Бовденів не брала уроків ні в кого, окрім Господа.) Марлен вручила Дурхаму його вирок і, спокійна, як слон, побігла назад у натовп шукати своїх батьків, які були поранені і слабі, і з останніх сил залишались на березі, чекаючи на рятівні човни, як тисячі інших. Їй хотілось передати їм добрі новини, почуті від Амброзії:
— Скоро прийде, скоро прийде.
— Корабель? — спитала Марлен, і Амброзія кивнула, хоч вона була надто поглинута екстазом молитви, щоб почути питання.
— Скоро прийде, скоро прийде, — сказала вона, повторюючи слова, які запам’ятала з Об’явлення; яких її навчили Дурхам, потім Ґленард, а потім місіс Брентон — кожен з них на свій лад; ці слова підтверджувало і полум’я, і тріщини в землі, і грім.
— Скоро прийде, — сказала вона Марлен, яка вірила її словам, як Євангелію. Дещиця британської освіти може бути дуже небезпечною річчю.
14. Англійськіші за англійців
У кращих традиціях англійського виховання Маркус і Маджід стали друзями за листуванням. Історія початку їхньої дружби спричинила гарячі дебати (Алсана звинувачувала Міллата, Міллат стверджував, що адресу йому надіслала Айрі, Айрі сказала, що Джойс підглянула адресу в її записнику — і це була правда), але як би там не було, від березня 1991-го і надалі листи літали між ними так часто, як лише дозволяла нерегулярна бенгальська пошта. Сукупна продуктивність їхнього листування була неймовірною. За два місяці вони видали том завтовшки з Кітса і за чотири уже наближалися до таких майстрів, як Святий Павло, Кларісса, Обурений з «Танбрідж Веллс»[6]. Оскільки Маркус знімав копії з усіх своїх листів, то Айрі довелося переформовувати його каталоги, щоб виділити окрему шухляду під їхнє листування. Вона розділила каталоги на дві частини, спочатку сортуючи за автором, а вже потім за хронологією, не задовольнившись простим датуванням. Бо це ж усе стосувалося людей. Людей, які встановили зв’язок через континенти, через моря. Вона вигадала дві наклейки, щоб розділити купки матеріалу. На першій було написано: Маркус — до Маджіда. На другій: Маджід — до Маркуса.
6
У газеті «Танбрідж Веллс едвертайзер» якось стався курйоз. Редактор, стурбований відсутністю листів від читачів, доручив персоналу газети написати кілька емоційних підставних послань. Один із працівників підписався: «Обурений з «Танбрідж Веллс»».