Можливо, один із секретів широкої популярності її романів і в тому, що вони водночас і ставлять актуальні питання, і уникають надмірної заангажованості. Зеді Сміт зачіпає багато сучасних проблем: традиції та зміни у вихованні дітей, підлітковий вік і сучасна молодіжна культура, міжетнічні стосунки і вічна потреба соціального порозуміння, а особливо — стосунки в родині. Проте оповідь ніколи не перетворюється на дидактику. Можливо — ще й завдяки зблискам ненав’язливого гумору та тонкій іронії, з якими авторка ставиться до своїх персонажів і до найсерйозніших проблем. Головні персонажі роману можуть дивувати, вражати інших — а найперше самих себе — своєю впертістю і несподіваністю. Проте впадає в око вроджена доброта персонажів Сміт — риса, якої завжди потребує сучасне місто, на Сході чи Заході. І у цьому важко не погодитися з молодою авторкою, хай навіть це часом навіює атмосферу наївної ностальгії.
Сьогодні романи Зеді Сміт порівнюють із текстами таких видатних авторів, як Салман Рушді, Ханіф Курейші, Мартін Еміс, Арундгаті Рой. Паралелі між Сміт та Рушді з’являються завдяки їхньому обопільному інтересу до деконструювання західних міфів про расові стереотипи, увагу до історії крізь призму сімейних стосунків, до проблеми ідентичності у мультикультурному світі, долі вихідців із незахідного світу колишніх колоній. Зеді Сміт продовжує ламати усталені стереотипи про те, як почуваються, поводяться або розмовляють мігранти, відсуваючи звичні вимоги політкоректності на другий план.
Водночас Зеді Сміт небагато подорожувала за межами Англії та тяжіє все ж до художнього аналізу стану ширшої, екзистенційної відокремленості — стану, коли почуття самотності не обов’язково зумовлені переїздом до іншої країни. Характерною рисою прози Зеді Сміт, що відрізняє її від текстів того ж Рушді, є рівна міра уваги, з якою авторка стежить за життям і британців, і колишніх мігрантів. І такі людські почуття та стани, як, скажімо, депресія, брак впевненості в собі, навіть романтична світова скорбота, набувають стереоскопічного висвітлення — завдяки тому, що паралельно переживаються персонажами різного етнічного походження.
Зеді Сміт утверджує загалом ідеалістичний проект, наголошуючи, що є спільноти, які нормально уживаються. У наш час не втрачає актуальності її намір показати людей, які докладають зусиль, щоби зрозуміти одне одного, незважаючи на культурні розбіжності. У романі «Про красу» Зеді Сміт взагалі доходить радикального висновку, що ілюзію особистісної ідентичності створює культура. Просто Зеді Сміт не вважає питання етнічної чи культурної ідентичності визначальними для людини, натомість нагадує, що всі люди є по-своєму біженцями — і відповідний офіційний статус їм для цього не конче потрібен.
Лондон, 1975 рік. Арчі Джонс, ветеран Другої світової війни, задумав вчинити самогубство. Його дружина Офелія, з якою вони прожили тридцять років, покинула його. Виявилось, що Арчі не може це пережити. І не тому, що аж так любив її, а навпаки — не любив. Тридцять років і все дарма! Він вирішив покінчити з цим усім раз і назавжди, тому сів у машину, яка наповнювалась чадним газом, міцно стиснувши свої бойові нагороди і свідоцтво про шлюб: Арчі хотів забрати свої помилки із собою. Однак самогубцю відволікли голуби і власник кошерної крамниці, різник Mo. І тепер Арчі Джонс має ще один шанс... Самад, бенгальський мусульманин, з яким Джонс пройшов війну, радить йому забути про своє минуле і шукати нове кохання...
Чудовий дебютний роман... Нагадує Салмана Рушді та Джона Ірвінга. «Білі зуби» — це комічна, приємна та масштабна історія, вміло зібрана завдяки літературній вправності Смі
Блискучий та зухвалий роман із незабутніми героями та сміливими ідеями.
Претензійний, щирий та сміливий. Сміт має справжній талант до комедії та чуття до людських слабкостей.