Потім Білосніжка позбирала брудний одяг і випрала його, — ви ж пам’ятаєте, що вона змалечку звикла до праці і все вміла робити сама... А тоді принцеса разом із звірятами затопила в печі і приставила до вогню великий казанець юшки.
Невдовзі страва забулькотіла і смачно запарувала.
— А тепер, — сказала дівчина, — підемо поглянемо, що там діється нагорі.
Нагорі була спальня. Там одне біля одного стояли семеро малих ліжечок, на яких було написано імена. Білосніжка почала читати:
— Мудрунчик, Чхунчик, Веселунчик, Стидунчик — ого, які смішні в тих діток імена!.. А далі тут ще хто? — Буркунчик, Дрімунчик... Ой, не можу, я теж хочу подрімати, — мовила стомлена принцеса.
Вона позіхнула, простяглася впоперек ліжечок та й заснула.
Птахи побажали їй «на добраніч» і випурхнули крізь віконце. Тихенько, щоб не збудити, повиходили звірята.
Маленький будиночок на галявині огорнула тиша.
Але раптом — що це? Здалеку долинула пісня... Лісовою стежкою крокували і співали семеро лісових гномів. То були ті самі гноми, чиї дивні імена Білосніжка прочитала на спинках ліжечок. Вони жили в цьому лісі й ходили цією стежкою з давніх-авен.
Дійшовши до своєї галявини, гноми раптом заклякли з подиву — двері їхнього будиночка були розчинені, а з димаря вився димок. Було від чого занепокоїтись!..
— Гляньте, у нас вдома хтось є! — зауважив Мудрунчик.
— Може, то привид, або... троль, — додав Задумчик.
Ховаючись один за одного, гноми підкралися до будиночка, а тоді навшпиньки увійшли досередини.
— От маєш! Хтось помив наш посуд! — буркнув Буркунчик.
— Та ні! Його ж хтось поскладав до буфету! — засміявся Веселунчик. — Але що це? Ой!.. Хтось вимив увесь цукор з моєї чашки!
Тієї ж миті згори долинув якийсь звук. То Білосніжка повернулася уві сні на інший бік.
— Там ее... пппривид, — злякано мовив Задумчик.
Гноми наставили свої залізні кайла і увійшли до спальні. Зазирнувши через спинки ліжечок, вони побачили Білосніжку.
Кілька хвилин гноми уважно її розглядали.
— Що воно таке? — прошепотів Дрімунчик.
— Це якась незвичайна істота! — мовив Стидунчик.
— А мені... апчхи!.. здається, що це дівчина! — сказав Чхунчик. очувши розмову, Білосніжка прокинулась.
Якусь хвильку вона зачудовано дивилася на гномів...
— Ага, то ви не діти! — засміялася вона. — Ви маленькі лісові гноми, правда ж?.. Стривайте, зараз я відгадаю, як кого звати... — і вона одне по одному назвала їхні імена.
Після того принцеса поправила ковдрочки і чемно сказала:
— Вечеря ще не готова. У вас є час перевдягтися і помитися.
— Митися?! — аж відсахнулися гноми, і в їхньому голосі забринів правжній жах. Вони не вмивалися триста років, і ось тепер це дівчисько хоче їх так образити! Нізащо!..
Наша казка стала б набагато довша, якби ми розповіли, як довго Білосніжка вмовляла гномів, щоб вони повмивалися. Але що було далі! Гноми ніколи в житті не те що не їли, а навіть не бачили такої смачної вечері, яку зготувала для них Білосніжка. Ніколи в них ще не було такого вечора!.. А тоді вони познаходили свої дудочки й барабани, і тут виявилося, що гноми прекрасно грають і танцюють. Це було пречудово!
До старого лісу прийшло справжнє свято...
А тим часом зла королева роздивлялася скриньку, де лежало серце мертвої Білосніжки (так вона думала).
— Нарешті збулася моя мрія! — зареготала вона, а тоді підбігла до свого чарівного люстерка й запитала:
— Дзеркало, скажи мені: наймиліша я чи ні?!
Дзеркало на мить потьмарилося, а тоді щиро сказало:
Тут королева зрозуміла, що мисливець обдурив її... Вона розтрощила люстерко, промовила закляття і провалилася під палац — до темної печери. Тепер ви зрозуміли, ким була мачуха Білосніжки? Так, насправді вона була зла чарівниця — відьма... Королева миттю обернулася на стару беззубу бабу і заходилася вишукувати в книжках смертельну отруту для Білосніжки.
«Від отрути принчеша жашне навіки, — шамкотіла відьма, — і рожбудити її жможе лише перший поцілунок... Але хто жнайде і поцілує дівчину в темних хащах?.. Ха-ха-ха-а!..»
Рано-вранці відьма-королева дісталася до сонячної галявини.
Ще здалеку вона побачила, як Білосніжка прощалася з гномами, що саме вирушали до своєї праці. Тож коли до будиночка підійшла немічна бабуся і попрохала води, принцеса не запідозрила нічого лихого. Бабуся напилася і на знак подяки простягла дівчині яблуко: