— Дякую, шерденько. На, віжьми. Це вше, що в мене є.
Пташки розпізнали відьму і хотіли крильцями вибити яблуко їй з рук, але марно! Білосніжка присоромила їх, взяла отруєне яблуко і... надкусила його. Тієї ж миті вона впала на землю і назавжди заснула. Отрута подіяла миттєво...
Птахи й звірята майнули по гномів, але ті прибігли аж тоді, коли відьма вже зникала у темній гущавині. Гноми кинулися слідом і гналися за нею доти, доки відьма провалилася у глибочезну прірву і пропала там навіки!
Проте допомогти Білосніжці вони вже не могли, адже не знали яким саме зіллям її отруєно. Гірко плачучи, гноми змайстрували для Білосніжки кришталеве ложе з прозорим склепінням.
Вони поставили його в лісі і вартували там удень і вночі, бо мали надію, що вона колись прокинеться. Та Білосніжка не прокидалася...
Минали роки, і люди скрізь розповідали про найчарівнішу в світі принцесу, яка спить у непрохідних хащах.
Зрештою почув про неї один юний принц і вирішив будьщо її побачити. Триста днів він продирався крізь хащі, і коли, врешті, побачив сплячу Білосніжку, то аж засяяв від щастя. Дівчина була така гарна, що принц не втримався — став на коліно і ніжно її поцілував. Оце й був той перший цілунок, що зняв усі лихі чари.
Принцеса розплющила очі й побачила, що над нею схилився саме той прекрасний принц, про якого вона мріяла. Дівчина ще не знала, як довго їй довелося проспати... Прекрасний принц і Білосніжка закохалися одне в одного з першого погляду.
Гноми дуже не хотіли відпускати дівчину, але вони розуміли, що принцеса кохає принца і мусить їхати з ним.
Білосніжка попрощалася з лісовими чоловічками, які ще довго махали їй капелюхами. Принц посадив принцесу на коня, і вони удвох поїхали до чарівного палацу — Палацу, в Якому Збуваються Усі Мрії. Там вони й досі живуть і щороку неодмінно навідують своїх найвірніших у світі друзів — лісових гномів.