— Що ви собі дозволяєте? Чому вчепилися в мою руку? Відпустіть негайно!
— Так-так, відпускаю — ось, дивіться! Але вислухайте мене, будь ласка! Дайте відповідь лише на одне запитання: чи зможете ви мене коли-небудь пробачити після того, що сталося?
— Пробачити? Що це ще має значити?
— Знаю, ви зневажаєте мене! Це була найвідразливіша сцена з усіх можливих! Але, якщо дозволите, певною мірою я не винен. Ви й самі все зрозумієте, коли трохи охолонете. Як гадаєте, ви зможете мене пробачити? Не зараз, звісно ж, зараз це неможливо, я розумію.
— Я справді не розумію, про що ви говорите. Пробачити? Яке мені до цього діло? Так, я вважаю, це було просто огидно, та мене це не стосується! Узагалі не можу зрозуміти, навіщо ви мені все це наговорили.
Він був просто у відчаї. Вона говорила тими ж інтонаціями й словами, як і під час першої їхньої сварки. Вона знову віддалялася від нього. Замість того щоб вислухати, намагалася якнайшвидше позбутися його й ретируватися, принизити, давши зрозуміти, що між ними немає і не було нічого, що б давало право на подібні розмови.
— Елізабет! Прошу вас, мені треба почути вашу відверту відповідь! Цього разу це дуже серйозно. Я не чекаю, що ви одразу ж будете готові відновити стосунки. Ви не зможете після того, як мене публічно було осоромлено. Але ж ми не можемо так все залишити! Урешті-решт ви ж дали мені зрозуміти, що згодні вийти за мене...
— Що-о-о-о? Обіцяла вийти за вас? І коли ж це я обіцяла вам вийти за вас?
— Так, ви зробили це не словами, але так, що для нас обох це стало очевидним.
— Нічого подібного між нами не було очевидним! Знаєте, не пам’ятаю, щоб ви колись поводили себе неприйнятніше, ніж зараз! А тепер пустіть, я іду до клубу. Гарного вечора!
— Елізабет! Елізабет! Та послухайте ви! Це ж так несправедливо — засуджувати мене, не давши змоги все пояснити. Ви й раніше знали про помилки мого минулого, як знали й те, як я змінився відтоді, коли зустрів вас. Сьогоднішній випадок у церкві — це лише нагадування долі про те, ким я був раніше. Так, зізнаюся, та нещасна жінка справді колись була моєю...
— Я не хочу! Я не збираюся це слухати! Я йду геть!
Він знову схопив її за зап’ястя й цього разу не відпускав. На щастя, карени вже зникли, ховатися було ні від кого.
— Ні-ні! Ви повинні мене вислухати! Я розумію, що можу зараз скривдити вас до глибини душі, та повірте, це ліпше ніж залишати все таким невизначеним. Невизначеність між нами просто вбивала мене! Тиждень за тижнем, місяць за місяцем! І жодного разу за весь цей час я не міг наважитися відверто поговорити з вами. Здається, ви навіть не розумієте, а, можливо, просто не хочете розуміти, як сильно весь цей час змушували мене страждати. Але цього разу я все так не залишу, ви повинні мені відповісти.
З усією своєю силою, про яку навіть не підозрював Флорі, вона намагалася вислизнути з його захвату. Ще ніколи не бачив він, і навіть не міг уявити, що вона може бути такою розгніваною. Елізабет так переповнювала ненависть, що вона б з радістю його вдарила, якби руки були вільними.
— Відпустіть мене! Ви просто потворний! Відпустіть мене!
— О Боже, Елізабет! Що ми робимо! Скажіть, що мені зробити? Я не можу відпустити вас, поки ви мене не вислухаєте! Елізабет, ви мусите вислухати мене!
— Ні! Я не збираюся це обговорювати! Яке ви взагалі маєте право влаштовувати мені такі допити? Відпустіть мене!
— Пробачте мені! Благаю, пробачте мені! Лише одне запитання! Не зараз, а коли цей мерзенний випадок забудеться, ви вийдете за мене заміж?
— Ні! Ніколи! Чуєте — ніколи!
— Не кажіть так! Не ставте крапки. Якщо хочете, скажіть, що не зараз, але через місяць, рік, п’ять років...
— Хіба я не сказала вам «Ні»? Чому ви не облишите мене?
— Елізабет, послухайте мене. Я стільки разів намагався відкритися вам! Пояснити, що ви для мене значите, хоча, коли йдеться про почуття, слова всі марні! Благаю, спробуйте зрозуміти. Хіба я не розповідав вам, яким життям ми змушені тут жити? Це ж просто смерть наяву! Занепад, самотність, жалість до себе! Спробуйте усвідомити, що це означає, і що ви — єдина людина на всій землі, яка могла б мене врятувати від цього.
— Та коли ж ви мене вже відпустите? Навіщо влаштували цю жахливу сцену?
— Хіба для вас нічого не значить моя любов? Не думаю, що ви коли-небудь усвідомлювали, чого я від вас чекаю. Якщо хочете, я одружуся з вами й пообіцяю ніколи навіть пальцем не торкатися. Я ладен навіть на це, лише б ви були поруч. Я більше не можу тягнути своє самотнє існування! Будь ласка, знайдіть у собі сили пробачити мені.
— Ніколи! Ніколи! Я б не вийшла за вас, навіть якби ви були останнім чоловіком на всій планеті! Я ліпше б вийшла за мітлача!
Вона почала плакати. Він зрозумів, що останнє вона сказала не зопалу, це були її справжні думки. Намагаючись приховати власні сльози, він сказав:
— Наостанок хочу попрохати вас пам’ятати, що в цьому світі є одна людина, яка кохає вас. Я хочу, щоб ви пам’ятали це, коли знайдете багатших за мене, молодших і ліпших у всьому за мене чоловіків. Навіть тоді пам’ятайте, що ніхто з них ніколи так сильно не кохатиме вас і не піклуватиметься про вас так як я. І хоча я і небагатий, принаймні можу дати вам дах над головою. Є спосіб життя — цивілізований, пристойний...
— Хіба ми не сказали вже досить? — запитала вона спокійніше. Можливо, ви мене все ж таки відпустите, поки нас хтось не побачив?
Зрозумівши, що втратив її назавжди, послабив пальці. Хворобливою галюцинацією перед очима знову став їхній дім таким, яким уявляв його годину тому. Він бачив їхній сад, в якому Елізабет годувала Нерона й голубів, поки зеленувато-жовті флокси лоскочуть її плечі; їхню вітальню з акварелями на стінах, бальзаміни в порцеляновій вазі, що віддзеркалюються в наполірованому до блиску столі; книжкові полиці, чорне фортепіано. Дивовижне міфічне фортепіано — символ усього, що зруйнував цей безглуздий інцидент!
— Вам треба придбати фортепіано, — сказав він із гіркотою в душі.
— Я не граю на фортепіано.
Він її відпустив. Продовжувати далі не було жодного сенсу. Щойно вирвавши руку, вона розвернулася й майже побігла в сад клубу — аж такою ненависною була для неї його присутність. Добігши до дерев, Елізабет зупинилася, зняла окуляри й витерла ознаки сліз з обличчя. Звірюка! Просто звірюка! Що він накоїв з її зап’ястям! Хто б міг подумати, що всередині нього ховається такий мерзотник! Перед очима з’явилося його обличчя таким, яким вона побачила його в церкві: огидна пляма на жовтій щоці, укритий потом лоб. Ліпше б він вмер, щоб більше ніколи не бачити цього! Віджахнуло її не те, що він накоїв. Він міг би скоїти тисячу інших гидотних гріхів і вона б пробачила. Але не після тієї ганебної, убогої сцени й диявольської потворності його гидотного обличчя тієї миті. На пекельні муки його прирекла саме родима пляма.
Тітка оскаженіє від люті, коли дізнається, що вона відмовила Флорі. Та ще й той хтивий дядько... Ні, із ними двома життя перетвориться на пекло. Можливо, усе ж таки їй доведеться повернутися незаміжньою додому. Таргани! Нічого-нічого. Що завгодно — статус старої діви, виснажлива праця, що завгодно — лише не скористатися цією альтернативою. Ніколи, ніколи вона не віддасть себе чоловікові, якого було так осоромлено! Уже ліпше померти. Миттю забулися всі меркантильні розрахунки. Пам’ять геть стерла втечу Верролла, і що єдиним, що могло б допомогти зберегти її обличчя, було одруження із Флорі. Тепер вона пам’ятала лише те, що він знеславлений і навряд чи може зватися чоловіком, і що ненавидить його так, як ненавиділа б прокаженого або божевільного. Органічно нездоланний інстинкт відторгнення виродків переміг аргументи розуму й навіть певний особистий інтерес.
На пагорб Флорі бігти не став, але йшов так хутко, як лише міг. Те, що він збирався вчинити, треба було зробити швидко. Тим часом уже спустилася темна ніч. Бідолашна Фло, яка навіть зараз не зрозуміла, що відбувається щось дуже жахливе, підбігла до його ніг і жалібно почала скавчати, нагадуючи йому про копняка, який нещодавно отримала від нього. Він вийшов на стежку, з бананових пальм подув вітер, брязкаючи обшарпаним листям і приносячи запах вологи. Скоро знову піде дощ. Ко Сла вже накрив вечерю й зараз збирав зі столу жуків, які вчинили самогубство, залетівши в гасову лампу. Схоже, він ще не чув, що відбулося в церкві.