Біснуватий

ЛІ БАРДУҐО БІСНУВАТИЙ

Міріам Пастан, яка прочитала мою долю в кавовому горнятк

Вони не розумілись, доки я прийшов, І я їм пояснив усе про зорі, Те, як вони заходять, а ще науку чисел — Цю королеву всіх наук. Це я навчив, Як літери складать у слово й слухатись його І як служити пам’яті, праматері всіх муз.　

Есхіл, «Прометей закутий». Викарбувано над входом до Меморіальної бібліотеки Стерлінга в Єльському університеті

Сиlеbrа qие по тіr тоrdе, qие vіvа тіl апоs. Нехай живе тисячу років змія, котра мене не вкусила.

Сефардське прислів ’я

ЧАСТИНА І ТЕ, ЩО ВГОРІ [1]

ЛИСТОПАД

Алекс наблизилася до «Чорного В’яза» так, наче підходила до дикої тварини: насторожено ступала довгою звивистою під’їзною доріжкою, намагаючись не виказувати свого страху. Скільки разів вона тут проходила? Але сьогодні все було інакше. Будинок з’явився між голим гіллям дерев, наче чекав на неї, наче зачув кроки й підготувався до її появи. Він не зіщулювався, як здобич. Стояв собі — два поверхи із сірого каменю й гострі дахи, схожий на вовка з випущеними пазурами й вищиреними зубами. Колись «Чорний В’яз» був ручний, чистенький аж до блиску. Але занадто довго залишався покинутим напризволяще.　

Забиті дошками вікна другого поверху лише погіршували справу; вони були раною на вовчому боці, яку ніхто не зцілив, і вона могла довести його до божевілля.　

Дівчина вставила ключ у старі чорні двері й прослизнула до кухні. Усередині було прохолодніше, ніж на вулиці, — вони не могли дозволити собі обігрівати дім, та на це й не було причин. Утім попри холод і завдання, з яким Алекс навідалася сюди, приміщення однаково здавалося гостинним. Над великою вінтажною грубкою охайними рядками висіли мідні пательні, яскраві й готові, аж спраглі взятися до роботи. На підлозі з дощок не було жодної плямки, усі поверхні чистенько витерті, а як окраса ще стояла пляшка з-під молока з гіллям падуба, що його Доус знічев’я зібрала в композицію. Кухня була найфункціональнішим приміщенням «Чорного В’яза»: жива, завжди доглянута — ошатний храм світла. Саме так Доус давала раду всьому, із чим вони мали справу, і з тією штукою, що причаїлася в бальній залі.　

Алекс мала звичну процедуру. Гаразд, це Доус мала звичну процедуру, а Алекс лише намагалася дотримуватися її, і тепер та здавалася каменюкою, за яку можна було вчепитися, доки страх намагався затягнути дівчину під воду. Відімкнути двері, розібрати пошту й покласти її на стійку, наповнити миски Космо свіжою їжею й водою.　

Зазвичай вони були порожні, але сьогодні Космо, ніби на знак протесту, перекинув їжу, розсипавши підлогою гранули у формі рибок. Дарлінґтонів кіт ненавидів, коли його залишали самого. А може, боявся, що він більше не сам.　

— А може, ти просто маленький примхливий засранець, — пробурмотіла Алекс, прибираючи їжу. — Я перекажу твої зауваження кухареві.　

Звук власного голосу їй не сподобався — якийсь колючий у тиші, — проте вона змусила себе повільно й методично закінчити прибирання. Наповнила миски, викинула рекламні листи, адресовані Деніелові Арлінґтону, і запхала рахунок за воду до торби, яку забере із собою назад до «Іль-Бастоне». Усе це були обрядові кроки, виконані ретельно, але вони ні від чого не захищали. Алекс замислилася, чи не зварити кави. Вона могла б посидіти на вулиці під зимовим сонечком і дочекатися, доки її помітить Космо, якщо вважатиме за доречне покинути гонитву за мишею в заплутаному хитросплетінні живоплоту. Вона могла б це зробити. Відігнати турботи й злість та спробувати розгадати цю загадку, навіть якщо їй не хотілося складати докупи картинку, яка з’являлася з кожним новим огидним шматочком.　

Алекс глипнула на стелю, наче могла бачити крізь дошки підлоги. Ні, вона не сидітиме на ґанку й не вдаватиме, наче все так, як має бути; тільки не тоді, коли її ногам кортить піднятися сходами нагору, не тоді, коли вона знає, що слід тікати в протилежному напрямку, замкнути за собою двері й прикинутися, наче ніколи не чула про це місце. Алекс мала причину прийти сюди, але тепер зачудувалася власній недоумкуватості. Вона не могла впоратися із цим завданням. Вона поговорить із Доус, а може, навіть із Тернером. Хоч раз складе план, замість того щоб стрімголов кидатись у вир катастрофи.

Дівчина помила руки в мийці і, лише обернувшись за рушником, помітила відчинені двері.　

1

Назви частин відсилають нас до тексту Смарагдової скрижалі Гермеса — найважливішої пам’ятки єгипетського герметизму, яка набула поширення в латинському перекладі. Одна з ключових тез цього тексту дуже приблизно може бути перекладена так: «Те, що вгорі, подібне тому, що внизу Те, що внизу, подібне тому, що вгорі». (Тут і далі прим, пер.)