Тепер його ледве було видно. Рятівний жилет утримав би його на плаву. Якби він його надягнув. Тріппові довелося примружитися, щоб розгледіти у воді червону вітрівку.
Він узявся за загорожу однією рукою й опустився, щоб сісти, адже так було безпечніше — так його навчали. А потім потягнувся й схопив мотузку, яка звісилася через край, ту, яку намагався затягнути назад Спенсер.
Тріпп востаннє глипнув через плече на свинцеве море, повне голодних хвиль, що тільки й чекали свого часу.
— Намагайся не відставати, — прошепотів він і взявся перетягати мотузку.
Склав її охайно, відчув, як вона легко рухається в руках, його тіло наповнилося новою грацією, вузли нагадували про добре відому пісню.
Хлопець відчув, як із його серця нарешті впав тягар. Дощ бризкав на щоки, але він не боявся.
Це була лише негода. Море заспокоїлося. Він упевнено стояв на ногах.
— Це лише дощик, — сказав Кармайкл. — Боїшся розтанути, солоденький?
Тернер змусив себе засміятися, адже Кармайкл вважав себе кумедним, і, трясця йому, часом так і було.
День був холодний, вулиці — гладенькі й чорні, наче волога шкіра вугра, підперезані кучугурами брудного снігу, що осідали під дощем. Це навіть не був справжній дощ, просто мжичка, від якої Тернерові розпачливо хотілося до гарячого душу. Якби гівняні ранки Східного узбережжя продавалися на ринку, Нью- Гейвен вистрілив би до небес.
Кармайкл розвалився поруч із ним, убраний в один зі своїх потріпаних костюмів із магазину «Менз вергауз», і вистукував пальцями ритм «Ві вілл рок ю», як робив завжди, коли йому кортіло закурити. Його дружина, Андреа, вимагала, аби він покинув, і Кар докладав усіх зусиль.
— Вона навіть не цілувала мене, доки я не протримався місяць без курива, — жалівся він, закидаючи до рота жуйку. — Каже, це брудна звичка.
Тернер погоджувався, і йому хотілося надіслати Андреа букет за те, що вона змусила Кармайкла покінчити із цим. Він навіть не був певен, чи вивітриться колись дим із його сидінь. Тернер міг би сказати «ні» того першого дня, коли підібрав Кармайкла перед його охайним жовтим будиночком із порослим дерном газоном. Йому просто забракло духу.
Кріс Кармайкл був практично живою легендою. Він працював в органах двадцять п’ять років, став детективом у тридцять, а відсоток розкритих ним справ був такий високий, що рядові називали його Піщаною Людиною[54], адже, читаючи той перелік, можна було заснути. Кармайкл не ловив грьобаних ґав.
Якщо він був твоїм «ребе», ти отримував гучні справи, підвищення, а може, навіть грамоти. Кар із друзяками повели Тернера випити, коли він заслужив своє місце в команді, і якоїсь миті тієї ночі, розпливчастої від алкоголю та бекання гурту, який погано переспівував «Джорні», Кармайкл гупнув Тернера по плечу, нахилився й наполегливо поцікавився:
— Ти з хороших?
Тернер не попросив пояснень, не сказав йому забиратися зі своїми нісенітницями подалі. Тільки всміхнувся й відповів:
— Достобіса правильно, сер.
Кармайкл — Великий Кар — розреготався, схопив Тернера за потилицю м’ясистою рукою і сказав:
— Так я і думав. Тримайся біля мене, малий.
Це був дружній жест. Так Кармайкл повідомив усіх, що Тернер заслужив його схвалення й протекцію. Це було добре, і Тернер казав собі, що має радіти. Але його не покидало бентежне відчуття, що світ роздвоївся, що в якійсь іншій реальності Великий Кар кладе руку йому на голову й штовхає на заднє сидіння поліційної автівки.
Цього ранку він підібрав Кармайкла, і вони сходили за кавою до «Данкін». Тобто Тернер сходив. Він був молодшим детективом, а це означало лайняну роботу в лайняну погоду. Він завжди носив із собою парасольку, що завжди змушувало Кара хихотіти.
— Це лише дощик, Тернере.
— Це лише шовковий костюм, Каре.
— Нагадай мені познайомити тебе з моїм кравцем, аби ми підшили твої завищені стандарти.
Тернер усміхнувся й поспішив до крамниці з пундиками, де прихопив дві чорні кави й кілька сендвічів на сніданок.
— Куди прямуємо? — поцікавився, знову прослизнувши до машини й віддавши напарникові каву.
Кармайкл посовався на сидінні, намагаючись улаштуватися зручніше. У молоді роки він був боксером, і нікому досі не хотілося підставлятися під його правий хук, але кремезні плечі вже трохи похилилися, а черевце нависало над ременем.
— Отримав наводку, що Тутанхамон може ховатися в дуплексі на Очед-стріт.
— Знущаєшся? — перепитав Тернер, а серце вже скаженіло в грудях.
54
Фольклорний персонаж, що навіює хороші сни за допомогою піску, який розсипає дітям на повіки.