А ще дівчині здалося, наче вона почула, як хтось чи щось розреготалося. Це щось хотіло, аби вона була тут. Хотіло бачити її зламаною. Який вигляд матиме для неї пекло? Вона це в біса добре знала. Знову прокинеться в старій квартирі з Леном, наче нічого цього не було, наче все це було якимось божевільним сном. Не було ні Єлю, ні Лети, ні Дарлінґтона, ні Доус. Не було таємних історій, бібліотек, ущерть заповнених книжками, поезії. Алекс знову залишиться цілковито сама й вдивлятиметься в глибокий чорний кратер майбутнього.
Раптом вовчі щелепи розтиснулися, і Алекс скрикнула голосніше, коли кров знову потекла до руки. Щоб зрозуміти, що саме вона бачить, знадобився якийсь час. Дарлінґтон боровся з вовками, і він не був ні людиною, ні демоном, а став обома одночасно. Коли він відірвав одну з тварюк від Тернера й кинув її геть, його роги зблиснули золотом. Вовк заверещав і впав на землю купою, зламавши хребет.
«Коробочка». Вона досі була в Стерн у руках, але вже порожня — дзвінка переможна вібрація зникла. Він вислизнув на волю. Щоб урятувати їх. Він відірвав наступне чудовисько від Доус і ззирнувся з Алекс, ламаючи вовкові шию.
— Іди, — низьким голосом наказав хлопець. — Я їх затримаю.
— Я тебе не залишу.
Він віджбурнув вовка, який завдавав страждань Тріппові, на пустельний пісок, і той, заскавчавши й підібгавши хвоста, побіг геть. Але наближалися інші, тіні ковзали між покрученими силуетами юкових дерев.
— Іди, — наполягав Дарлінґтон.
Проте Алекс не могла. Тільки не тепер, коли вони були так близько, не тепер, коли вона потримала його душу в руках.
— Будь ласка, — взялася благати вона. — Ходи з нами. Ми могли б…
Дарлінґтонова усмішка була ледь помітною.
— Ти знайшла мене одного разу, Стерн. І знайдеш знову. А тепер іди.
Хлопець розвернувся обличчям до вовків.
Алекс змусила себе податися за рештою, але вся войовничість її покинула. Усе мало бути інакше. Вона не мала знову провалитися.
— Ходімо! — узявся вимагати Тернер, тягнучи Тріппа й Доус пустельним шосе.
Там чекало ще більше вовків, які перегородили дорогу.
— Як ми їх обминемо? — крикнув Тріпп.
— Це не так працює, — озвалася хрипким від жаху голосом Доус. На чолі в неї була кров, і вона кульгала. — Вони не мали б заважати нам забратися геть.
Тернер ступив крок уперед із підійнятими руками, наче сподівався, що вовки розійдуться, як хвилі Червоного моря.
— «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого…»[57]
Один вовк нахилив голову набік, наче пес, який не зрозумів команду. Другий заскавчав, але звучало це не розлючено. Радше скидалося на сміх. Найбільший із вовків почалапав до них, схиливши голову.
— «Бо Ти при мені, — проголосив Тернер. — Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать! Ти передо мною трапезу зготовив при моїх ворогах…»[58]
Великий вовк розтулив рота й висолопив язика. Промовлене ним слово було схоже на низьке ревіння, але сплутати його із чимось було неможливо:
— Злодій.
Алекс без жодних роздумів позадкувала, жах від усього, що відбувалося, наростав у голові, наче крик. Тріпп роззявив рота, а Доус застогнала, обоє піддалися паніці. Лише Тернер стояв упевненно, та дівчина бачила, як він затремтів, коли крикнув:
— «Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша то надмір пиття! Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя…»[59]
Вовкові губи розтулилися, демонструючи гострі зуби й чорні ясна. Тварина всміхалася.
— «Коли злодій буде зловлений в підкопі, — розкотисто заревіла вона, — і буде побитий так, що помре, то нема провини крови на тому, хто побив»[60].
Тернерові руки повисли батогами. Він похитав головою.
— Вихід. Грьобаний вовк цитує мені Святе Письмо.
Тепер інший вовк наблизився, опустивши голову.
— «Усі, скільки їх перше мене приходило, то злодії й розбійники, — Алекс помітила рух ліворуч і праворуч від себе, — але вівці не слухали їх»[61].
Останнє слово було просто гарчанням.
— Це тому, що ми спробували забрати Дарлінґтона, — заголосила Доус. — Ми спробували забрати його додому.
— Спина до спини! — крикнула Алекс. — Усі зі мною.
Вона й сама гадки не мала, що робить, але мусила спробувати бодай щось. Тепер Тріпп плакав, а Доус міцно заплющила очі. Тернер далі хитав головою. Вона попереджала його, що це не якась видатна битва добра і зла.