Та всі ці думки були занадто жалюгідними.
— Я помираю від голоду, — повідомила вона. — І чому тут так холодно?
Мерсі покопирсалася в сумці.
— Я принесла тобі два сендвічі з беконом зі сніданку. І тут не так аж холодно. Тобі так здається через те, що ти торкнулася
пекельного вогню.
— Ти чарівний янгол, — відповіла Алекс, вихопивши сендвічі в подруги й розгортаючи один із них. — А тепер поясни, що за хрінь ти городиш.
— Ти ніколи не вчилася.
— Не ніколи, — пробурмотіла Стерн із повним ротом.
— Я прочитала записи Доус, а не безпосередньо джерела, але контакт із пекельним вогнем може залишити по собі відчуття холоду та навіть закінчитися гіпотермією.
— Це було те синє полум’я?
— Що?
Алекс мала б пам’ятати, що Мерсі й гадки не мала, що відбувалося в потойбічні.
— На що схожий пекельний вогонь?
— Точно не знаю, — відповіла Мерсі. — Але його вважають матерією демонічного світу.
— І чим лікуватися?
Дівчина згорнула книжку.
— Це не дуже зрозуміло. Радять суп із нічого та біблійні вірші.
— Так, будь ласка, і ні, дякую.
Алекс виповзла з ліжка й покопирсалася в комоді. Натягнула гуді на спортивний костюм. Чи можна їй узагалі ще носити спортивні костюми з логотипом Лети? Чи треба їх повернути? Вона й гадки не мала. У неї було чимало запитань, які слід було поставити Ансельмові замість того, щоб показувати йому середні пальці, та це однаково було дуже приємно.
Вона знайшла невеличку пляшечку з бас-беладоною, затиснуту під спинкою комода, і вичавила краплі в обидва ока. Без невеличкої допомоги вона б ніяк не пережила цей день.
«Що нас зупиняє?» — запитала Мерсі. Відповідь була: нічого.
Алекс не хотілося знову проходити крізь пекло. Але якщо вони зробили це одного разу, то знатимуть, чого чекати другого. Доус обрала б знаменну ніч, — це якщо припустити, що вона й решта захочуть удруге ввійти до Рукавички — лат для Мерсі в них більше не буде, але вони могли б скористатися безліччю інших захистів і знайти спосіб обійти сигналізацію, якщо більше не зможуть зварити бурю. Чому б не спробувати ще раз? Що їм втрачати?
Вона перевірила телефон. Учорашнє повідомлення від Доус.
«У “Чорному В’язі” все чисто».
«Без змін?» — написала вона у відповідь.
Після довгої паузи нарешті надійшло нове повідомлення: «Він точнісінько там, де ми його залишили. Захисне коло має кепський вигляд».
Тому що стало слабшати.
Можливо, їм не вдасться дочекати знаменної ночі. Чергова проблема. Ансельм насварив їх за те, що вони наразили Лету й кампус на небезпеку. Але він не розумів сповна гру, у яку вони грали. Не знав, що Дарлінґтон застряг між світами, що створіння, яке сиділо в бальній залі «Чорного В’яза», було водночас демоном і людиною. І Алекс не збиралася йому цього розповідати. Щойно Ансельм зрозуміє, що вони зробили, то знайде якесь заклинання, аби назавжди вигнати Дарлінґтона до пекла, аби тільки не ризикувати й не мусити знову користуватися Рукавичкою.
— Мені прикро, що минула ніч виявилася такою гівняною, — сказала Алекс.
— Жартуєш? — перепитала Мерсі. — Це було чудово. Я переконана, що бачила Вільяма Честера Майнора[63]. Щиро кажучи, я думала, що буде значно гірше.
«От якби ти поборолася з вовками разом із нами».
— Думаю, мене вижбурнуть з універу, — бовкнула Стерн.
— Це… прогноз чи план?
Алекс мало не розреготалася.
— План.
— Тоді ми мусимо повернути Дарлінґтона. Він зможе захистити твої інтереси перед Летою. А може, налякає їх юридичними переслідуваннями чи ще чимось таким.
Можливо, він міг би. А може, після тривалого перебування в пеклі на думці в нього буде щось інше. Але вони не дізнаються, доки ще раз не зайдуть у Рукавичку. Але, господи, як Алекс стомилася. Спуск не був приємною прогулянкою, і боліло в неї не тільки тіло.
Дівчина написала в груповий чат: «З усіма все гаразд?».
Першою надійшла Тріппова відповідь: «Я мов шматок лайна. Гадаю, застудився».
Тернер відповів лише: «Все ок».
«Якщо в когось є кухня, я можу зварити суп. Це мало б допомогти», — відгукнулася Доус, і після цього Алекс відчула нову хвилю провини. У тісній квартирці Доус були мікрохвильовка й невеличка електроплитка, але не було справжньої кухні. Вони мали б зібратися в «Іль-Бастоне» й зализати рани перед наступним боєм, скласти план. Дівчина подумала про будинок, який чекав на них. Чи знає він, що саме вони спробували? Чи дивується, чому вони не повертаються?
63
Американський військовий хірург, відомий завдяки тому, що збирав цитати для Оксфордського словника.