— Ага, ну, — озвався Тріпп, не підводячи очей від килима. — Це працює.
— Я знаю. — Дівчина обвела поглядом кімнату, подивившись на решту; усі мали втомлений і наляканий вигляд. — Хто ще полаявся з одним із них?
— Кармайкл явився мені, — повідомив Тернер. — Але не казав багато. Просто налякав до всирачки в кабінеті нашого відділку.
Доус заховала руки у світшот.
— Я бачила Блейка.
— Він щось сказав?
Доус опустила підборіддя. Це вона звично взялася зникати. Голос у неї був тихий і уривистий.
— Чимало сказав.
Алекс не збиралася тиснути, випитуючи деталі, якщо Доус не хотіла їх розкривати.
— То вони всі говорили?
— А що їм іще робити? — поцікавився Тернер.
Стерн не знала, що на це відповісти. Чому Геллі накинулася на неї, якщо інші обмежилися суто словами? Може, через те що Алекс погналася за нею? А може, у неї просто був талант до найгіршого розвитку подій?
— Геллі взялася за мене фізично.
— Вони можуть… вони можуть завдавати нам болю? — Тріпп увіп’явся пальцями в стегна.
— Може, річ лише в мені, — відповіла Алекс. — Я не знаю.
— Ми мусимо підготуватися до найгіршого, — озвався Тернер. — Я не кидатимуся в те, що може виявитися різаниною, сподіваючись, що це буде жвава бесіда.
Мерсі весь час мовчала, але тепер ступила вперед із таким виглядом, наче збиралася виконати соло в акапельному гурті.
— Я… я думаю, що знайшла дещо. У бібліотеці. Дещо помічне.
— Поїмо спершу, — порадила Алекс.
Тріппові був потрібен той суп. І, мабуть, чарка віскі.
31
Алекс здивувалася, наскільки допоміг суп. Уперше, відколи вона вирвалася з потойбіччя під холодний нью-гейвенський дощ, удалося трохи зігрітися. Більше нічого не здавалося таким жахливим. Тільки не з галушками в животі та присмаком кропу в роті.
— Дідько, Доус, — озвався Тріпп, вишкірившись так, наче забув про Спенсера та всі інші неприємності, — будь ласка, можеш лишитися в моєму лофті й зробити мене товстим?
Памела завела очі під лоба, та Алекс помітила, що їй приємно.
Ніхто з них не дивився на вікна, завіси на яких залишалися запнутими.
Вони пошукали щоденник із часів Лети в період, коли Лайонель Райтер навчався в Єлі. Тоді Вергілієм був Рудольф Кітчер, але, попри те що «Демонології» дозволили залишитися, його щоденники зникли. Усе це було частиною замітання слідів.
Та Доус однаково була в захваті від захисного заклинання, яке знайшла Мерсі. Для нього потрібні були лише інгредієнти із запасів Лети, і вона вважала, що його вдасться виготовити в тиглі Гайрама. Памела дала кожному перелік того, що потрібно зібрати, і наступну годину вони провели в тьмяному світлі арсеналу, шукаючи потрібне в шухлядках і скляних шафках; їм не заважало нічого, крім Тріппа, що мугикав якийсь студентський рок і час від часу верещав, торкнувшись чогось, чого торкатися було не слід.
— Навіщо вам узагалі ця штука? — пожалівся він, смокчучи палець після того, як його вкусив медальйон Дженні Черчілль.
— Тому що хтось мусить піклуватися про безпеку, — бундючно відповіла Доус. — Будь ласка, зосередься на своєму списку й спробуй нічого не підірвати.
Тріпп закопилив губу, але повернувся до роботи, а вже за хвилину стерпним фальцетом наспівував «Під мостом». Алекс не вистачило духу, щоб сказати йому, що вона залюбки проведе наступні два семестри в пеклі, якщо це врятує її від потреби слухати «Ред гот чиллі пепперс».
Рецепт був на позір банальний: щедро намішані захисні трави, серед яких шавлія, вербена й м’ята, а також гірки перетертого аметисту й чорного турмаліну, перев’язане розмарином вороняче пір’я і сушені очі галки, які вдарилися в дно тигля із дзенькотом, наче маленькі камінці. З Тернеровою допомогою Доус витягнула з-під тигля кілька паркетних дощок, відкривши купку вугілля. Вона прошепотіла кілька слів грецькою, і воно засвітилося червоним, повільно нагріваючи дно великої золотої посудини.
— Це була найзнаменніша мить мого життя, — легковажно прошепотіла Мерсі.
— Усе це має свою ціну, — попередила Алекс.
Вугілля ніколи не вистигало повністю, ніколи не згасало, ніколи не закінчувалося. «Юніон пацифік»[67] скористалися ним, щоб отримати перевагу на залізниці, а для створення кожного брикету довелося пожертвувати людське життя. Ніхто не знав, чия кров для цього пролилася, але підозрювали, що то були робітники — мігранти з Ірландії, Китаю, Фінляндії. Чоловіки, котрих ніхто не шукав би. Вугілля потрапило до Єлю через руки Вільяма Аверелла Гаррімана[68], Кістяника. Більшість вуглин загубилася або була вкрадена, але ці залишилися; черговий клятий подарунок Леті, чергова захована в підвалі кривава мапа.
68
Американський політик та дипломат, обіймав посади міністра торгівлі, губернатора штату Нью-Йорк і посла США в СРСР.