Його батьки мертві. І певним чином це він їх убив. Ґолґарот живився його душею в пеклі, обідав його соромом і безнадією. Він зжер Дарлінґтонові спогади, найгірший смуток і невдоволені потреби. Він убив Майкла Ансельма заради своїх планів, вважаючи його підручним засобом для досягнення мети. Та вбивство Дарлінґтонових батьків припало йому до смаку не лише через те, що Ансельм насолоджувався болем, але тому, що якась висхла, гірка частина хлопця бажала їм смерті, до того ж страшної, а Ґолґарот про це знав. Хлопчик, якого покинули на камінні «Чорного В’яза», не міг запропонувати матері й батькові любові чи милосердя, а тільки жорстокість.
Дарлінґтон сів на край ліжка, і усвідомлення всього, що сталося, накрило його хвилею. Якщо він дозволить собі занадто довго зосереджуватися на одній думці, то збожеволіє. А може, він уже збожеволів. Як після всього побаченого й накоєного він мав знову стати людиною?
Нічого не змінилося. Усе змінилося. Його спальня мала точнісінько такий вигляд, якою він її залишив, і, крім величезної дірки в підлозі бальної зали, яку він ніколи не спроможеться залатати, будинок здавався неушкодженим.
Його батьки померли.
Ніяк не вдавалося осягнути цей факт, дозволити йому вкорінитися й змиритися.
Тож він рухатиметься далі. Думатиме про торбу, візьме її. Думатиме про двері, відчинить їх. Думатиме про кожний крок, який ступав коридором. То були безпечні речі, якими можна захиститися.
Дарлінґтон спустився сходами. Купка звивистих личинок, що залишилися від Ансельма, мали б викликати відразу, та, можливо, його демонічна шкіра відмовлялася вкриватися сиротами. Алекс чекала в кухні, де їла сухі пластівці просто з коробки. Вона була така, як завжди: кощава, із землистим обличчям, ладна замахнутися на будь-що, що косо на неї подивилося.
«Вона вбивця». Колись це здавалося важливим, темним відкриттям.
Він пригадав, як дівчина стояла в підвалі Розенфельд-голлу, як завмерла тоді, коли слід було діяти; мовчазна дівчина із чорними скляними очима, її погляд був так само незворушний і насторожений, як зараз. «Я гукав тебе від самого початку».
Вони дивилися одне на одного в кухонній тиші. Вони знали все одне про одного. І не знали нічого. Дарлінґтонові здавалося, що між ними настало нестійке перемир’я, та навіть не міг сказати, що то була за війна. Алекс була вродливішою, ніж йому запам’яталося.
Ні, не правда. Річ не в тім, що вона змінилася чи його зір загострився. Просто тепер він менше боявся її вроди.
Після довгої паузи Алекс простягнула йому коробку з пластівцями. Химерна пропозиція миру, та він прийняв її, запхав руку всередину й кинув жменю подушечок до рота. І негайно пошкодував про це.
— Любий Боже, Стерн, — видихнув хлопець, сплюнув у кухонну мийку та змив за собою. — Ти їси чистий цукор?
Алекс запхала до рота ще жменю того сміття.
— Упевнена, у складі є й кукурудзяний сироп. І натуральні фрукти. Можемо закупитися тими твоїми штуками з горішками й галузками… якщо хочеш залишитися тут.
Дарлінґтон не був готовий знаходити якісь рішення щодо будинку. Щодо будь-чого.
— Я сьогодні переночую в «Іль-Бастоне». — Він не хотів промовляти наступні слова, але змусив себе. — Я мушу побачити їхні тіла.
— Гаразд, — відповіла Алекс. — Машина в гаражі.
— Ґолґарот мусив запхати їх туди. — Ім’я здавалося якимось неправильним на людському язику, наче він промовив його з іноземним акцентом.
— Я знала його лише як Ансельма. Його… оболонка справжнього Ансельма теж тут, унизу.
— Ти не мусиш іти зі мною.
— Добре.
Дарлінґтонові кортіло засміятися. Алекс Стерн двічі заради нього спускалася в пекло, але підвал був уже за межею. Він покопирсався в шухляді, шукаючи ліхтарик, і рушив униз сходами.
Сморід різко вдарив у носа, але хлопець був готовий до цього. Проте не був готовий до того, якими понівеченими виявилися тіла.
Він зупинився на сходах. Він хотів… І сам достеменно не знав, що збирався робити. Ніжно затулити їхні очі? Промовити кілька заспокійливих слів?
Він роками вивчав смертельні слова, та досі не мав чого сказати. Єдине, що спадало на думку, — фраза, яка прикрашала всі ефемери[73] Дому Лети.
— Mors vincit omnia, — прошепотів Дарлінґтон.