Високо вгорі павуки взялися до справи, схоже, дотримуючись заданого метрономом ритму. Скидалося, наче дивишся на появу туману: з ринв і кутів на даху розтікалася м’яка нечутна імла, аж доки над ними не розтягнувся широкий навіс із павучого шовку, павутиння було схоже на іскристий іній і перетворило нічне небо на таку собі мозаїку. Алекс відчувала, як від нього хвилями шириться сум, наче ним були просотані пасма пряжі, від чого павутиння прогиналося в центрі. Її наповнило відчуття безнадії.
— Просто перечекаємо, — озвався Тернер. Але він сам притиснув долоні до вилиць, наче міг вичавити скорботу з голови.
Алекс почула, як десь у бібліотеці розбилося скло. Мерсі витягнула соляний меч.
— Вони йдуть, — пояснила Доус. — Вони не…
Її урвав дзенькіт розбитого скла.
— Ні! — скрикнула Памела.
— Вітраж… — видихнув Дарлінґтон.
Та демонів це не відволікало. їх приваблював маяк з абсолютної безнадійності, а думка була одна: «їсти».
— Руки до фонтана! — крикнула Алекс. — На рахунок «три»!
Вона побачила, як до них мчать демони. Часу на останні слова чи емоційні прощання не буде. Вона швидко полічила до трьох.
І всі як один схопилися за край фонтана.
43
Алекс намагалася підготуватися до падіння — пальців, що чіплятимуться за неї, душитимуть, тягтимуть донизу, — та цього разу вона впала у воду горілиць. Море навколо було тепле, а позаяк жодні руки до неї не торкнулися, дівчина змусила себе розплющити очі. Вона побачила, як повз неї мчать бульбашки, побачила решту: Дарлінґтонове темне пальто пливло за ним, Тернер міцно притиснув руки до тіла, руде волосся Доус розвівалося, наче знамено війни.
Стерн помітила над собою світло й спробувала відштовхнутися до нього, відчути, як здіймається вгору. Голова розірвала поверхню води, і вона вдихнула повітря. Небо над головою було пласке й світле, того непевного кольору невизначеності. Попереду виднілася якась латка землі — можливо, пляж. Позаду Алекс темні хмари стіною вишикувалися на горизонті.
Де була решта? Море якесь майже некомфортно гаряче, а вода мала дивний металевий присмак. Алекс боялася знову занурювати голову. Не хотілося побачити, як до неї наближається щось лускате й гострозубе.
Вона попливла до берега, незграбно рухаючи кінцівками. Плавчиня з неї завжди була така собі, але течія штовхала до берега. Лише торкнувшись ногами дна в тому місці, де можна було встати, Алекс спромоглася уважно подивитися на воду. Шкіра від неї вкрилася червоними плямами. Вона пливла в морі крові.
Шлунок стиснувся. Стерн склалася навпіл, відчувши нудотний позов. Скільки вона проковтнула?
Та коли дівчина опустила погляд, кров зникла, а її одяг був сухий. Вона обернулася, щоб подивитися на горизонт, та море теж зникло. Вона стояла на хіднику перед своїм старим багатоквартирним будинком. «Ґраунд-Зіро». У руках Алекс тримала великі пакети із супермаркету. Вона відчула жахливе запаморочення, справжнє життя вислизало з рук, розпадаючись, наче сон — Дарлінґтон, Доус, геть усе. Вона просто замріялася.
Розум помандрував кудись, вигадуючи історії, та деталі вже стали вицвітати. Це було справжнє життя. Сходи, викладені галькою. А
з їхньої власної квартири долітали гуркіт і постріли з «Гейло»[82].
Алекс не хотілося йти додому. їй ніколи не хотілося додому.
їй подобалося тинятися супермаркетом, дрейфувати чистими проходами між полицями з одним із великих візків, хай навіть вона ніколи не наповнювала його, слухати жахливу музику, яка там грала, на її шкірі виступали сироти в кондиціонованому приміщенні. Та незмінно доводилося знову виходити на паркувальний майданчик, де від асфальту підіймався жар, і запихатися до маленького тісного «сівіка», якщо пощастить; а якщо Лен того дня надумав поводитися по-мудацькому, їй доводилося чекати автобуса.
Тепер вона піднялася вгору сходами з пакетами, наповненими чипсами «Дорітос», шинкою і великими коробками пластівців, які відхопила зі знижкою, і відчинила вхідні двері. Краще було, коли з нею приходила Геллі, але сьогодні та була не в гуморі, утомлена й примхлива, вона відповідала Алекс односкладовими словами, її думки були деінде.
У якомусь кращому місці. Геллі знала краще життя, ніж решта. Мала справжніх батьків. Навчалася в справжніх школах. Жила в справжньому будинку із заднім подвір’ям і басейном. Геллі була тут на канікулах. Сіла не на той потяг, поїздка вийшла жахливою, і тепер вона намагалася витиснути з неї якомога більше.