— Не міг стриматися.
— Ти вбивця, — сказав Тернер.
— Ми всі вбивці!
— Я не сперечатимуся про семантику з вампіром! — гиркнув Дарлінґтон. — Ви знаєте, що нам робити.
Він мав рацію. Алекс мала сутичку з одним вампіром, і цього було більш ніж достатньо. Але цей демон не здавався загрозливим. Він справляв здичавіле, слабке й… дещо одурманене враження.
Стерн просканувала поглядом квартиру: якщо не зважати на тілесну оболонку в кутку, помешкання мало неприбраний, але звичний вигляд: брудна білизна на підлозі, посуд у мийці. Єдина частина лофту, що здавалася чистою чи гарно обладнаною, — велике крісло з ігровою приставкою. Світлини Тріппових родичів і друзів охайно вишикувані навколо, якісь ігрові фігурки, які дівчина не впізнала. Вона подумала про вази, пляшки з алкоголем і букети гіацинтів Лінуса Райтера. Невже всі вампіри полюбляють створювати собі гніздечко?
— Дарлінґтон має рацію, — відповів Тернер. — Ця штука створює загрозу. І за її появу тут відповідальні ми. Нам слід знешкодити її. Вона небезпечна.
— Не думаю, що він небезпечний, — повільно сказала Алекс. — Що ти робив минулого тижня, Тріппе?
— Просто грав у відеоігри. Дивився старі епізоди
«Абсурдності»[87]. Багато спав.
— А що ти їв? — напруженим тоном запитала Доус.
— Здебільшого жуків. Але в деяких країнах це делікатес, еге ж?
— А що, як ми не вб’ємо його? — запропонувала Алекс.
— Ти жартуєш?! — вигукнув Тернер. — Він заряджена зброя.
— Максимум водяний пістолет.
— Усе це може бути виставою, — рикнув Дарлінґтон.
— Може, мені поставити музичку, — запитав Тріпп. — У мене є той чарівний подвійний альбом «Ред гот чиллі пепперс».
Мабуть, їм таки слід убити його.
— Він… — Алекс не збиралася казати «нешкідливий». — Він Тріпп. Може, разом із життєвими силами він дістав Тріппів характер.
Дарлінґтон похитав рогатою головою.
— Або все це вистава й він планує вбити нас усіх.
— Плануєш? — запитала Доус.
Тріпп підморгнув.
— Трошечки?
Проте в Алекс уже з’явилася ідея.
— Тріппе, виклич свою морську пташку.
Хлопець лизнув кісточки пальців, і позаду нього злетів сріблястий альбатрос, виписав коло кімнатою, гучно й пронизливо крикнувши.
— Він досі тут, — зачудувалася Доус. — Як таке можливо?
Птах пірнув простісінько до Дарлінґтона. Алекс заступила хлопця, провела язиком по зап’ястю й дозволила зміям кинутися вперед. На мить здалося, що гримучі змії та альбатрос зчепляться, але потім вони розійшлися.
— Тріппів соляний дух зробив те, що мусив, — пояснила Алекс. — Спробував захистити його життя, а коли це не вдалося, залишився з хлопцем. Він захищає його душу.
Дарлінґтон досі не здавався переконаним.
— Послухайте, — повела дівчина далі, — ми це з ним зробили. Ми затягнули його до пекла. Ми наразили його на небезпеку. Ми відповідальні за нього. Без нього нам ніколи не вдалося б повернути тебе.
— Хіба ти не казала, що він робив це заради грошей?
— Ну, — втрутився Тріпп, — не збирався згадувати про це, але моя орендна плата…
— Зараз не час, Тріппе.
— Алекс має рацію, — погодилася Доус. — Він… досі він. І він може стати нам у пригоді, якщо ми полюватимемо на Лінуса Райтера. Ми можемо знайти спосіб накласти на нього якусь заборону, якщо не боїмося, що він збирається… діяти.
Після Мішелі, після Ансельма, після Дарлінґтонових батьків їм потрібно було це — маленька перемога, з якою можна буде прокинутися від цього жахіття.
Дарлінґтон підійняв угору руки, пазурі зникли, він знов був вродливим юнаком у пальті з дорогої вовни. Алекс відчула, як згас її власний вогонь. Тепер їхні сили були пов’язані. Сплавлені пекельним вогнем.
Тернер повернув пушку до кобури.
— Якщо він когось уб’є, я за це не відповідатиму.
Дарлінґтон тицьнув пальцем у Доус.
— Це ти розм’якла.
Дівчина лише всміхнулася.
— Ходімо, — звернулася вона до Тріппа. — Ми відведемо тебе до «Іль-Бастоне», а там я подивлюся, чим тебе можна нагодувати.
— Ой, трясця, дякую. Дякую.
— Але тобі доведеться дещо змінити, — попередила Алекс.
— Авжеж. Я знаю, що був не найвідповідальнішим членом команди, але я вірю в трансформаційне зростання.
— Одяг, Тріппе. Тобі доведеться перевдягнутися.
— Трясця, чувіхо! Абсолютно. Що я казав? Ти нормальна, Алекс.
Він простягнув руку, щоб стукнутися кулаками.