Рука професорки лежала на книжці.
— Біблія? — здивовано запитала Алекс.
— Можливо, вона відчувала біль і шукала порятунку, — озвався Тернер. Потім трохи повагався й додав: — Також можливо, що все це зрежисовано.
— Серйозно?
— Придивися ближче.
Рука Марджорі Стівен стискала книжку, а один із пальців застряг між сторінками, наче жінка намагалася зробити закладку, коли лягла й померла.
— Де вона зупинилася?
Тернер підняв угору сторінки вбраною в рукавичку рукою. Алекс примусила себе нахилитися ближче.
— Книга Суддів?
— Ти знаєш Біблію? — запитав Тернер.
— А ви?
— Досить добре.
— Це частина підготовки поліціянтів?
— Це шість років недільної школи, які я міг би витратити на бейсбол.
— А у вас був до нього хист?
— Та ні. Але до Письма в мене теж немає таланту.
— То чого я не помічаю?
— Не знаю. Книга Суддів пекельно нудна. Перелік імен і нічого більше.
— І ви завантажили записи з камер спостереження чи щось таке?
— Завантажили. У той час у будівлі було чимало людей, але нам доведеться відсортувати записи з фоє, аби перевірити, чи не було тут когось, кого не мало б бути. — Чоловік постукав пальцем у гумовій рукавичці по настільному календарю. Біля суботи, дня смерті Марджорі Стівен, вона — чи хтось інший — написала: «Сховай вигнаних», — Звучить знайомо?
Алекс повагалася, потім похитала головою.
— Можливо. Але я так не думаю.
— Це теж із Біблії.
— Книга Суддів?
— Ісаї. Недоля Моава[17].
Тернер уважно дивився на дівчину, сподіваючись побачити, чи спалахне якась іскорка. Від цього Алекс злегка здавалося, наче вона підвела його.
— А як щодо родини професорки? — змінила вона тему.
— Ми повідомили чоловіка. Поговоримо з ним уранці. Троє дітей, усі дорослі. Вони вже їдуть і летять сюди.
— А він не сказав, чи була вона релігійною?
— Якщо вірити йому, найтісніший її зв’язок із церквою — недільна йога.
— Біблія стверджує протилежне.
Алекс знала, який вигляд мають зачитані книжки: корінець поламаний, кутики сторінок загнуті, а самі вони вкриті позначками.
Тепер Тернерові губи вигнулися в усмішці.
— Це точно. Але подивися ще раз. Подивися на неї.
Алекс не хотілося. Вона досі не відійшла від побаченого в «Чорному В’язі», а тепер ще й детектив тестував її. Аж раптом вона побачила.
— Персні висять на пальцях, не за розміром.
— Правильно. А тепер подивися на обличчя.
Стерн аж ніяк не збиралася ще раз вдивлятися в ті молочні очі.
— Вона схожа на небіжчицю.
— Вона схожа на вісімдесятирічну небіжчицю. А Марджорі Стівен щойно виповнилося п’ятдесят п’ять.
Шлунок в Алекс стиснувся, наче вона зашпорталася, проґавивши сходинку. То ось чому Тернер вважав, що до цього якось причетні товариства.
— Вона не хворіла, — повів далі чоловік. — Ця пані полюбляла підійматися на Істр-Рок і Заснулого Велетня. Щоранку бігала. Ми розмовляли з двома людьми, чиї кабінети розташовано на цьому поверсі, і вони бачили її сьогодні. Кажуть, вигляд у неї був нормальний, цілковито здоровий. Коли ми показали їм фотографію тіла, вони ледве її впізнали.
Це відгонило чимось неприродним. А що з Біблією? Товариства були не з тих, хто цитує Письмо. їхні тексти були рідкіснішими й загадковішими.
— Не знаю, — озвалася Алекс. — Тут усе не сходиться.
Тернер провів рукою по своєму низькому фейду[18].
— Добре. То скажи мені, що я полюю на тіні.
Алекс цього хотілося. Утім тут щось було не так, щось більше за жінку, яка померла на самоті з Біблією в руці, щось було в тих молочно-сірих очах.
— Я можу пошукати в бібліотеці Лети, — запропонувала вона. — Але мені знадобиться деяка допомога навзаєм.
— Власне, це не зовсім так працює, Дайте.
— Тепер я Вергілій, — нагадала Алекс, подумавши, що, мабуть, не надовго. — Усе працює так, як каже Лета.
— У тобі щось змінилося, Стерн.
— Я підстриглася.
— Ні, не підстриглася. Але щось у тобі не так.
— Напишу вам повний перелік усього.
Детектив провів її в коридор і помахав патологоанатомам, запрошуючи їх до кабінету, де вони поклали Марджорі Стівен у мішок для тіл і покотили геть. Алекс замислилася, чи закрили вони жінці очі.
— Розповідай, що знайшла в бібліотеці, — сказав Тернер у ліфті.