— Надішліть мені результати токсикологічної експертизи, — відповіла дівчина. — Це буде найпевніший зв’язок із товариствами. Але ви маєте рацію. Це напевно нічого такого, крім нагоди змарнувати мою ніч.
Перш ніж двері зачинилися, Тернер устромив у них руку, і вони знову роз’їхалися,
— Я знаю, — кинув він. — Ти завжди мала такий вигляд, наче за тобою женеться халепа.
Алекс натиснула на кнопку, намагаючись зачинити двері.
— І?
— А тепер скидається на те, що вона тебе впіймала.
Алекс приземлилася в аеропорту Лос-Анджелеса о дев’ятій ранку в неділю. Майкл Ансельм і Лета розщедрилися на перший клас, тож вона замовила дві порції безкоштовного віскі, аби відрубитися, і проспала весь політ.
їй снилася остання ніч у «Ґраунд-Зіро», поруч із нею лежала холодна Геллі, відчуття ваги битки в руці. Цього разу Лен озвався до того, як вона вперше замахнулася.
«Не всі двері залишаються зачиненими, Алекс».
Після цього він змовк.
Вона прокинулася мокра від поту, крізь брудну шибку ілюмінатора пекло лос-анджелеське сонце.
Для світшота було занадто спекотно, та Алекс натягнула й застібнула його про той випадок, якщо Ітан стежив за прильотами; потім упіймала таксі до супермаркету «7-Елевен» неподалік від маминої квартири. Лічильник накрутив майже на сто баксів. Місто здавалося туманним і бляклим, невиразно жовтувато-сірим, наче переварений жовток.
Вона купила каву з льодом і «Дорітос»[19] та влаштувалася за шв кварталу від квартири. Хотіла побачити матір, переконатися, що з нею все гаразд. Подумувала про те, щоб просто постукати у двері, але Міра здійняла б паніку, якби вона з’явилася на порозі без попередження. І як Алекс пояснила б, де взяла гроші на політ додому? Вона ще й зараз відчула неприємний укол, побачивши Андреа, материну подругу, біля домофона. За хвилину Міра з’явилася в штанях для йоги й футболці оверсайз, прикрашеній декоративною хамсою[20], на плечі в неї висіли полотняні торби- шопери. Жінки рушили кудись разом, енергійно рухаючи кінцівками, і Алекс якийсь час ішла назирці. Вона знала, що вони прямують на фермерський ринок, де куплять бульйон на кістках, або спіруліну, або органічну люцерну. Мати здавалася щасливою й аж золотою, біляве волосся було нещодавно меліроване, а м’які руки засмагли. Вигляд у неї був незнайомий. Міра, яку Алекс знала, жила в постійній тривозі через свою злу, божевільну доньку. А донька цієї жінки навчалася в Єлі. У неї була робота на літо. Вона надсилала фотографії сусідок по квартирі, молодих весняних квітів і боулів із локшиною.
Алекс сіла на лавицю на краєчку парку й спостерігала, як мати з Андреа зникали серед білих ринкових наметів. їй перехопило дух, хотілося плакати й розтрощити щось. Міра була гівняною матір’ю, занадто нестабільною у власних штормах, аби стати комусь якорем. Колись Алекс ненавиділа її, а якась частина ненавиділа й досі. У неї не було вродженого материного таланту пробачати чи забувати. Не було Міриного сонячного волосся й лагідних синіх очей, її миролюбства, її полиць, заставлених методиками, як стати добрішою, емпатичнішою, м’якшою істотою в цьому світі, як стати силою добра. Огидна правда була в тім, що якби Алекс могла розлюбити матір, то зробила б це. Вона дозволила б Ітанові втілювати свої погрози, а сама назавжди залишилася б деінде. Але дівчині було не до снаги спекатися звички любити Міру, не до снаги розплутати тугу за матір’ю, котру могла б мати, і бажання захистити ту, котру мала.
Вона зателефонувала Ітанові. Він не відповів, але вже за хвилину надійшло повідомлення.
«Приїжджай сьогодні після 10».
«Я можу приїхати зараз». Така відповідь здавалася безпечнішою, ніж: «Ти казав в обід, придуркуватий маніпуляторе».
Хвилини спливали. Жодної відповіді. Та на неї не варто було й сподіватися.
Король робив те, що йому заманеться. Але якщо він хотів убити її, то не мав причин чекати до ночі. Ця думка майже заспокоювала.
То що ж це таке? Якась пастка? Спроба витягнути з Алекс інформацію про смерть Лена чи свого кузена? Стерн мусила вірити, що зуміє відбрехатися. Ітан вважав її наркоманкою, дурепою, і доки він не ставився до неї серйозно, вона була в безпеці.
Алекс іще трохи посиділа, роздивляючись ринок, а тоді заскочила в автобус, що їхав бульваром Вентура. Переконувала себе, що просто вбиває час, але це не зупинило її від того, щоб зійти на старій зупинці й піти старим шляхом до «Ґраунд-Зіро». Чому? Вона не бувала там, відколи її забрала швидка, і не мала певності, що готова побачити той потворний старий багатоквартирний будинок із плямами на штукатурці й похмурими балконами, з яких відкривався геть ніякий краєвид.
20
Амулет у вигляді долоні з оком, назва походить з арабської мови й позначає число «п’ять».