Утім вибір книжок для Дарлінґтона був жахливим завданням. Що може зацікавити демона з вишуканими смаками? Кінець- кінцем вона обрала книжку про модернізм в урбаністичному плануванні, біографію Бертрама Ґудг’ю з корінцем на спіралі та примірник «У собачій шкурі» Діани Війн Джонс у м’якій палітурці.
— А вони не займуться? — поцікавилась Алекс, повернувшись до бальної зали.
— Перевір на одній.
Дівчина поклала книжку в м’якій палітурці на підлогу й щосили штовхнула. Та прослизнула крізь бар’єр, залишившись неушкодженою на вигляд.
Дарлінґтонова рука смикнулася вперед і впіймала книжку. Комірець у нього на шиї замерехтів, рубіни скидалися на пильні червоні очі.
— Оце так прикраса, — зауважила Алекс.
Насправді він був навіть завеликий, щоб називати його комірцем. Простягнувся від шиї аж на плечі, наче вбрання якогось фараона.
— Ярмо. Думаєш про те, щоб закласти його?
— Воно тобі не надто на користь.
Хлопець ніжно торкнувся рукою м’якої палітурки. Здалося, наче літери під його пальцями засяяли й перетворилися на незнайомі символи.
— «Якби я міг змусити тебе полюбити книги більше за матір твою»[26], — пробурмотів він.
Його пальці закінчувалися золотавими пазурами, і Алекс пригадала, як притискалося до неї Дарлінґтонове тіло. «Я служитиму тобі до кінця днів».
Попри жар у кімнаті дівчина здригнулася.
— Чому це спрацювало? — запитала вона. — Чому книжка не згоріла?
— Історії існують у всіх світах. Вони непорушні. Як і золото.
Алекс точно не знала, як це розуміти. Вона проштовхнула решту книжок через коло.
— Отак, є? — запитала вона.
Тіло аж вібрувало, розриваючись між бажанням утекти й жагою лишитись. Перебування в цій кімнаті наодинці з ним, з особистістю, яка була не зовсім особистістю, зі створінням, яке вона знала й не знала, здавалося небезпечним.
Дарлінґтон уважно поглянув на назви.
— Наразі згодиться. Утім «Лицар на золотому коні» здається доречнішим за «У собачій шкурі». Ось, — сказав він, — лови.
Хлопець підкинув книжку в повітря. Алекс, не подумавши, потягнулася до неї, занадто пізно зрозумівши, що розірве коло. Вона засичала, коли витягнута рука торкнулася його межі. Але нічого не сталося. Книжка, гучно ляснувши, приземлилася їй у долоню. Дівчина витріщилася на неї і на свою руку з протилежного боку тієї золотавої габи.
Чому вона не обпеклася, як Доус?
Її татуювання змінилися. Вони сяяли золотом і здавалися живими: колесо крутилося; лев над ним скрадався передпліччям; півонії розквітли, потім скинули пелюстки, а тоді знову розквітнули. Алекс відсмикнула руку, впустивши книжку.
— Якого хріна?
Демон пильно дивився на неї, і дівчина похиталася на п’ятках, усотуючи зміст того, що тільки-но сталося. Якщо вона може потрапити всередину, то чи може він…
— Я не можу вийти, — відповів Дарлінґтон.
— Доведи.
— Не думаю, що це слушна ідея.
— Чому ні?
У нього між бровами з’явилася невелика зморшка, і дівчина відчула, як стиснулося серце. Попри роги й плями це був Дарлінґтон.
— Бо щоразу, намагаючись прорвати коло, я трохи менше почуваюся людиною.
— А що ти таке, Дарлінґтоне?
— А що ти таке, Колесоходко?
Це слово вдарило Алекс, наче ляпас. Звідки він дізнався? Що саме він знав? Белбалм назвала її Колесоходкою. Вона присягалася, що й сама така, проте дівчині не вдалося знайти жодної згадки про них у зібранні Лети.
— Звідки ти знаєш це слово? — перепитала вона.
— Сендоу. — Він так проревів це ім’я, що аж підлога здригнулася.
— Ти бачив його… за Серпанком?
Дарлінґтон подивився на неї своїми дивними золотавими очима.
— Ти боїшся сказати це вголос, Стерн? Ти знаєш, де я був, далеко від прикордоння, дуже далеко від Серпанку. Мій господар радо привітав у своєму світі Сендоу, цього вбивцю, який убивав заради прибутку. Жадібність — це гріх будь-якою мовою.
На його обличчі змінилося два вирази, котрі змагалися між собою: огида й майже непристойне задоволення. Якійсь частині його подобалося карати Сендоу. А якась інша гидилася від цього.
— Невеличка помста може бути корисною для душі, Дарлінґтоне.
— Це не те слово, яке можна промовляти всує, Стерн.
Вона не думала, що він мав на увазі помсту.
— Алекс? — Голос Доус долинув із нижнього поверху.
— Краще буде, якщо вона не бачитиме тебе тут.