Вона відчувала тепло й легкість, ніби вигадала всі події в «Чорному В’язі» і цей ранок може бути простою, пересічною неділею. Стерн торкнулася рукою підлоги, і дошки завібрували.
— Ти це зробив? — звернулася вона до «Іль-Бастоне», дивлячись на кесонну стелю й підвісний світильник, що хизувався високо вгорі на латунному ланцюзі.
Лампочка ніжно підморгнула з кулею з матового скла. Будинок знав, що їй потрібно відпочити. Він попіклувався про неї. Принаймні так усе відчувалося, і, можливо, Алекс необхідно було в це вірити.
Доус залишила на кавовому столику записку: «Іду до Байнеке. Сніданок на стійці. Зателефонуй, коли встанеш. Кепські новини».
А коли не було кепських новин? Коли Доус збиралася залишити їй записку, у якій буде сказано: «Усе гаразд. Іди попрацюй над тією статтею, аби не надто відставати. Залишила тобі свіженькі булочки й двійко щенят».
Алекс треба було повертатися додому, але вона помирала від голоду й шкода було викинути сніданок, тож вона почовгала на кухню у велетенських черевиках Доус.
— Дідько, — видихнула дівчина, побачивши тарілки з млинцями, миску яєчні із зеленою цибулькою, гори бекону, теплий голландський соус у прикрашеному квітами глечику і… так, стосик булочок із полуницею. їжі було достатньо, щоб нагодувати цілу акапельну групу, якщо вони бодай на хвилину припинять мугикати. Доус готувала, щоб заспокоїтись, а це означало, що новини справді були дуже кепські.
Алекс поклала на тарілку по два шматки всього й зателефонувала Доус, але та не відповіла. «Ти лякаєш мене до всирачки, — написала Стерн. — І все охрініти як смачно».
Поївши, вона налила в термогорнятко кави й загорнула в целофановий мішечок на потім три млинці із шоколадними крихтами. Подумала, чи не зазирнути дорогою до бібліотеки Лети й подивитися, може, Книга Албемарля знайде щось про Тернерову цитату з Біблії або отрути, від яких жертва старішає, але це мусило зачекати. їй потрібні були гарячий душ і якийсь справжній одяг. Виходячи, Алекс поплескала одвірок і замислилася на мить, чи намагається потоваришувати з будинком, чи просто втрачає глузд.
Вона перетнула кампус і вже піднялася половиною сходів до своєї кімнати в ДжЕ, коли нарешті завібрував телефон.
«Стерлінг опівдні. Нам потрібно четверо вбивць».
Алекс витріщилася на повідомлення Доус і відповіла: «Заскочу до крамниці. Узяти про всяк випадок пів дюжини?».
Телефон задзвонив.
— Це не жарт.
— Чому четверо, Доус?
— Щоб потрапити до пекла. Думаю, саме тому Дарлінґтон згадав про Сендоу. Він давав нам підказки. Коли Рукавичку буде активовано, для ритуалу знадобиться четверо людей, четверо прочан для чотирьох сторін світу.
— Невже ми справді мусимо…
— Ти бачила, що сталося, коли ми спробували піти навпростець у «Сувої та ключі». Я не збираюся підривати бібліотеку. І не думаю… — Доус завагалася.
— Що? — натиснула Алекс, відчуваючи, як зникає весь ранішній оптимізм.
— Не думаю, що ми повернемося, якщо щось не так зрозуміємо.
Алекс обіперлася на стіну, прислухаючись до відлуння голосів угорі та внизу кам’яних сходів, до звуків, з якими прокидався коледж, до дзюркотіння води в древніх трубах, до старої пісні про очі Бет Девіс[27], яку десь хтось заспівав. Вона не могла вдати, наче здивувалася. Розмови про Рукавичку та хлопця на ім’я Горбань додавали всьому схожості з грою, та це було небезпечно. Неможливо занадто легко отримати силу. Занадто багато було нагод для спроб лише тому, що ти міг ними скористатися.
— Я розумію, Доус. Але ми вже взялися до справи.
Відколи вони зустрілися на кладовищі й Алекс виклала свою шалену теорію про демона-джентльмена, вони знали, що не зможуть відгородитися від думки, що Дарлінґтон досі живий. Але тепер ставки відрізнялися від тих, які вони мали минулої весни. Дівчина пригадала свій сон, у якому Лен казав: «Не всі двері залишаються зачиненими». Ну, вони вибили ці двері, коли схалтурили під час ритуалу в «Сувої та ключі», тож тепер у бальній залі «Чорного В’яза» застряг якийсь напівчоловік- напівчудовисько.
— Ми врятуємо його, — сказала Алекс. — А якщо не зможемо врятувати, то зупинимо.
— Що… що це означає? — перепитала Доус, і її страх здавався прожектором, який вишукує відповіді.
Це означало, що якщо їм не вдасться звільнити Дарлінґтона, вони не зможуть ризикувати звільненням демона, а це могло знищити їх обох.