Стерн кортіло наказати їй піти додому й відпочити, запевнити, що вона впорається сама. Але цього вона аж ніяк не могла й не знала, скільки в них залишилося часу до вибуху бомби на ім’я Дарлінґтон.
— Ти хоч трохи поспала? — поцікавилася Алекс.
Доус різко смикнула головою, міцно стиснувши в руках «Єльський вісник» за 1931 рік, з яким Стерн заснула, і чорний молескін.
— Я всю ніч провела в бібліотеці Лети, намагаючись знайти розповіді про людей, які увійшли до Рукавички.
— Пощастило?
— Кілька знайшла.
— Це добре, еге ж?
Доус була така сполотніла, що здавалося, наче ластовиння плаває в повітрі над шкірою.
— Я знайшла менше ніж п’ять записів, підкріплених бодай якимись доказами, де бодай якось відстежується ритуал.
— І цього достатньо, аби взятися до справи?
Памела роздратовано глипнула на неї.
— Ти не слухаєш. Ті ритуали не записані, вони не обговорюються через те, що не вдалися, позаяк учасники намагалися приховати результати. Люди божеволіли, зникали, помирали жахливою смертю. Можливо, саме Рукавичка винна в падінні Геракліона[32]. Це не те, із чим варто бавитись.
— Мішель теж так сказала.
Доус кліпнула очима із червоними жилками.
— Я… ти розповіла їй про Рукавичку?
— Вона приїхала побачитися зі мною. Намагалася відмовити нас від спроб.
— І не дарма.
— То ти хочеш зупинитися?
— Усе не так просто!
Алекс потягнула Доус до стіни й стишила голос.
— Просто якщо ти не збираєшся спробувати вдертися до «Сувою та ключа» і відкрити черговий тяп-ляп зроблений портал, інших варіантів у нас немає. Ми робимо так або мусимо знищити його. Інших варіантів немає.
— Ритуал розпочинається з того, що нас поховають заживо. — Доус тремтіла.
Алекс незграбно поклала руку їй на плече.
— Подивімося, що ми знайдемо, гаразд? Ми не мусимо йти до кінця. Це лише пошуки інформації.
Здалося, наче вона прошепотіла трансформувальне заклинання.
Доус різко зітхнула й кивнула. Пошуки інформації вона розуміла.
— Розкажи мені про писарів, — попросила Алекс, розпачливо намагаючись змусити Памелу поговорити про щось, окрім смерті й розрухи.
— Є восьмеро писарів, — пояснила Доус, позадкувавши на кілька кроків і тицьнувши пальцем у кам’яну кладку над дверима Бібліотеки Стерлінга. — Усі з різних частин світу. А це їхні письмена. Найсучасніші цивілізації праворуч: мая, китайська, грецька, арабська. Ось сова Афіни. А ліворуч письмена чотирьох давніх писарів: печерні малюнки кроманьйонців, ассирійська табличка з бібліотеки в Ніневії[33], цитата з Псалмів давньоєврейською, і єгипетські… ієрогліфи обрав доктор Ладлоу Сеґен Булл.
«Якби я міг змусити тебе полюбити книги більше за матір твою». Вдалий напис для бібліотеки, але, можливо, і дещо більше.
Доус усміхнулася: жага відкриттів проковтнула її страх.
— Доктор Булл був Слюсарем. Членом «Сувою та ключа». Починав вивчати юриспруденцію, але згодом спрямував увагу на єгиптологію.
Нічогенька зміна. Алекс відчула іскорку захвату.
— Це перший крок до Рукавички.
— Можливо. Якщо так, нам доведеться розбудити Рукавичку, благословивши перший перехід кров’ю.
— Чому завжди кров? Чому це не може бути повидло чи синій олівець?
А якщо це був перший крок до Рукавички, що далі?
Алекс роздивлялася писаря, що схилився над своєю роботою: ієрогліфи, весла фінікійського корабля, крила вавилонського бика, середньовічного вченого, що стояв у центрі всього, немов записуючи весь безлад навколо. Невже відповідь крилася десь тут, у цій кам’яній кладці? Занадто багато було варіантів, занадто багато символів для розшифрування.
Дівчата мовчки ввійшли крізь арку. Утім внутрішня оздоба бібліотеки вражала ще більше.
— Наскільки велике це приміщення?
— Майже чотириста квадратних метрів, — відповіла Доус. — І кожен сантиметр укритий кам’яною кладкою і вітражами. Кожна кімната мала власну тему. Навіть їдальня. Над комірчиною вирізьблені відро й швабра. Натхнення для декорацій черпали звідусіль: середньовічні рукописи, Езопові байки, Аrs Моrіепdi[34].
34
Назва двох латинських текстів, що оповідають про смерть згідно із середньовічними канонами.