Алекс затнулася й полетіла вперед, наштовхнувшись на стіл у їдальні й мало не впавши, проте встигла схопитися за край. Спогадів було забагато, образи занадто чіткі. Вона гупнулася на коліна й виблювала на викладену мозаїкою підлогу, намагаючись зупинити карусель у голові, намагаючись зішкрябати все минуле «Чорного В’яза» й бачити лише сьогоднішній день.
Дверний дзвінок звинувачувально зайшовся знову.
— Іду-іду! — крикнула дівчина.
Змусила себе встати й кинулася до вбиральні біля кухні. Прополоскала рота, плюснула водою на обличчя, знову затягнула волосся в низький тугий хвіст.
— Трясця, Космо, відійди звідти. — Кіт нюхав калюжку блювотиння. — Допоможи мені тут.
І Космо, наче зрозумівши, зробив те, чого не робив ніколи раніше, — застрибнув на руки. Дівчина обережно притиснула його до себе, ховаючи обпалене хутро.
— Варвари біля воріт[37], — прошепотіла вона. — Зробімо це. Знову озвався дзвінок.
Алекс подумала, ким би їй хотілося стати цієї миті, і це була Саломея, президентка «Вовчої голови», яку їй довелося налякати, аби та відмовилася від використання храмового приміщення.
Заможна, вродлива дівчина, що звикла досягати свого. Саме з такою кралею зустрічався б Дарлінґтон, якби не мав смаку.
Вона повільно, без поспіху відчинила двері й закліпала на Дарлінґтонових батьків, наче вони розбудили її.
— Так?
— Ви хто? — Жінка (Гарпер, ім’я повернулося разом із роздвоєним зором Алекс, побачене нею самою і старим) була високою, стрункою й убраною в ідеально скроєні вовняні штани, шовкову блузку й перли. Чоловік — презирливий, бездоганний і схвильований — підвівся, коли Стерн на нього подивилася. Він так скидався на Денні, Деніела, Дарлінґтона. «Так скидався на мене». Утім водночас анітрохи не був на них схожий. Алекс у житті зустрічала чимало низькопробних шахраїв, людей, котрі завжди шукали коротких шляхів і простих рішень. Вони були ідеальними дурниками.
— Александра, — ледачим тоном озвалася дівчина, погладжуючи хутро Космо. — Я доглядаю за Дарлінґтоновим домом, доки він в Іспанії.
— Ми…
— Я знаю, хто ви такі. — Вона намагалася наповнити слова однаковими частками зневаги та байдужості. — Ви тут небажані гості.
Деніел Арлінґтон фиркнув. Очі Гарпер примружились, і жінка вигнула досконалу брову.
— Александро, не знаю, хто ви така й чому наш син найняв вас сторожовим псом, але я хочу поговорити з ним. Негайно.
— Знову гроші закінчились?
— Відійди з дороги, — наказав Деніел.
Першим імпульсом Алекс було бажання дати йому добрячого копняка й подивитися, як його кістлява дупа приземлиться на гравійну доріжку. Вона бачила цих людей у спогадах старого, у них заледве знаходилося слово для Денні, вони заледве про нього думали. Навіть якщо її власна мати не могла дати собі ради з оплатою рахунків чи створенням хоч чогось схожого на
стабільність, їй принаймні не було байдуже. Утім Алекс мусила залишатися в режимі багатійки.
— Інакше що? — розреготалася вона. — Це не ваш будинок. Я залюбки зателефоную в поліцію і дозволю їм навести тут лад.
Дарлінґтонів батько відкашлявся.
— Я… я думаю, тут сталося якесь непорозуміння. Ми завжди спілкуємося з Денні на свята, і він завжди відповідає на наші дзвінки.
— Він в Іспанії, — повторила Алекс. — І нині працює зі своїм психотерапевтом. Учиться встановлювати кордони. Вам слід про це подумати.
— Ходімо, Деніеле, — наказала Гарпер. — Ця мала сучка кайфує від власної влади. Ми повернемося з листом від правника.
Жінка подалася назад до «рендж-ровера».
Деніел тицьнув пальцем дівчині в обличчя, намагаючись бодай трохи повернути собі власне.
— Так і є. Це аж ніяк не твоє діло…
— Біжи додому, слабачку, — ці слова пролунали глибоким нутряним ревом. Голос не належав Алекс, і вона знала, що Дарлінґтонів батько бачить тепер перед собою не її. — Ти тримав мене в заручниках у власному будинку, ти, лайно шмаркате.
Деніел Арлінґтон IV задихнувся й позадкував, мало не впавши на коліна.
Алекс наказала старому відступити, але то було непросто. Вона відчувала його в голові, запеклість його рішучості, дух, що завжди воював сам із собою, зі світом, з усіма й усім довкола.
— Припини марнувати час, Деніеле! — крикнула з машини Гарпер, заводячи двигун.
37
Від англ. Ваrbаrіапs Аt Тhе Gаtе — телефільм 1993 року, екранізація однойменного журналістського роману-розслідування.