— Вона кам’яна, — збагнула дівчина, торкнувшись пальцем назви однієї з вулиць, «Чепел-стріт» було вирізьблено простісінько на хіднику.
— Аметист, — пояснила Доус, хоча Алекс камінь здавався радше білим, ніж фіолетовим.
— Не може бути, — озвався Тернер. — Це одна величезна каменюка, жодних розломів, жодних тріщин. Хочеш сказати, що це вирізали із цільного шматка каменю? — Доус кивнула, і детектив насупився ще дужче. — Неможливо. Скажімо, комусь вдалося знайти такий великий шмат аметисту, потім винести із шахти, а відтак цей хтось якось упорався з різьбленням, але камінь мав би важити понад тонну. Як його взагалі сюди спустили?
— Не знаю, — відповіла Доус. — Можливо, його вирізьбили безпосередньо тут, а будинок зріс навколо нього. Я навіть не знаю, чи це творіння людських рук. У цьому насправді… у цьому
немає нічого природного. — Вона відкоркувала пляшку зі своєї торби й налила рідину в щось схоже на пляшку від засобу для миття вікон. — Я збираюся прочитати заклинання. Вам потрібно просто повторювати.
— І що станеться? — запитала Алекс.
— Воно просто активує модель.
— Авжеж, — озвався Тернер.
Доус витягнула записник, у якому занотувала заклинання, і взялася читати латиною. Алекс не розуміла жодного слова.
— Evigilato Urbs, aperito scelestos.
Доус знаком наказала повторювати, і вони доклали всіх зусиль, аби не відставати.
— Crimen proquirito parricidii.
Вони знову спробували луною повторити її слова.
Доус узяла пульверизатор і стала щедро бризкати на модель.
Апекс і Тернер позадкували на крок, і дівчина ледве опанувала себе, аби не затиснути носа й рота. Краплі злегка пахнули трояндами, і Стерн пригадала, що казав священник про консервацію тіл у «Книзі та змії». Невже ось чим був цей план міста? Тілом, яке треба повернути до життя?
Хмарка туману опустилася на модель, і здалося, наче стіл вибухнув рухом. Вогні замиготіли; мініатюрна аметистова бричка помчала вулицею услід за вирізьбленими з коштовного каміння кіньми; крихітні кам’яні деревця зашелестіли від вітру. На камені стали проступати червоні цятки, наче сочилися крізь нього кривавими плямами.
— Ось, — полегшено зітхнула Доус. — Ми побачимо місце розташування всіх, хто колись учинив убивство.
Тернер недовірливо насупився.
— Хочеш сказати, що ти знайшла магічну мапу, яка робить точнісінько те, що нам потрібно?
— Ну, ні, заклинання підлаштовано під наші потреби.
— Отже, я міг би пошукати морозиво з гарячою помадкою? Жінок, котрі полюбляють крафтові броварні й футбольну команду «Петріотс»?
Памела нервово розреготалася.
— Ні, це повинен бути конкретний злочин. Ми звертаємося до мапи не для того, щоб побачити всіх злочинців, а лише тих, хто порушив якийсь певний закон.
— Отакої, — оцінила Алекс, — якби лише поліція Нью-Гейвена про це знала. Ой, заждіть-но.
— І я можу таким чином знайти підозрюваного в убивстві? — перепитав детектив.
— Можливо, — припустила Доус. — Тут показано місця, а не імена.
— Місця, — повторив Тернер, набурмосившись. — Не імена. Коли це створили?
— Точної дати немає…
— Приблизно? — Голос у нього захрип.
Доус запхала підборіддя у світшот.
— Тисяча вісімсот п’ятдесяті.
— Я знаю, що це таке, — кинув Тернер. — Що це насправді за хрінь.
Доус скривилась, і тепер Алекс збагнула, чому подруга переймалася присутністю Тернера.
— Цю штуку створили не для пошуку злочинців, — оголосив детектив. — Її вигадали для пошуку рабів-утікачів.
— Нам потрібен був спосіб знайти убивць, — пояснила дівчина. — Я не знала, що ще…
— Розумієте, наскільки це хріново? — Тернер тицьнув пальцем у величну будівлю на території парку Нью-Гейвен-Ґрін. — Тут стояв Троубрідж-гаус. Це була зупинка Підпільної залізниці[38]. Люди вважали, що будуть тут у безпеці. Вони й мали бути тут у безпеці, але якийсь мудак із товариств скористався магією… — Детектив затну вся на цьому слові. — Саме для цього й служить ваша магія, чи не так? Ось що вона робить. Звеличує можновладців і дає тим, у кого все є, ще трохи?
Алекс і Доус мовчки вклякли посеред підвальної тиші. Не було чого сказати. Стерн доводилося дивитися в очі тому, на що здатна магія. Вона бачила це в Блейкові Кілі, у декані Сендоу, у Маргеріт Белбалм. Магія нічим не відрізнялася від іншої сили, навіть якщо досі хвилювала прихованими секретами. Дівчина пригадала, як стояла на кухні «Іль-Бастоне» й верещала на Дарлінґтона. «Де ви були?! — кортіло дізнатися їй. — Де ви були?!» Де була Лета з усіма своїми таємницями, коли вона була дитиною, котра розпачливо потребувала порятунку. Дарлінґтон вислухав її тієї ночі. Не сперечався. Він знав, що їй потрібно щось розтрощити, і дозволив це.
38
Таємна транспортна система США для організації втечі й перевезення темношкірих рабів із рабовласницьких штатів Півдня на Північ і до Канади, найактивніше діяла від 1850-х до початку Громадянської війни 1861-го.