— Поворожи мені, — благала Алекс.
— Мені не потрібне горнятко з кавою, щоб побачити твоє майбутнє, presiada[42], — казала Естреа. — Ти так багато страждатимеш. А що біль, який ти відчуваєш? — Жінка взяла онуку за підборіддя кістлявими пальцями. — Ти повернеш його сторицею.
Алекс не була певна, чи все точно там було з арифметикою, проте Естреа Стерн ще ніколи не помилялась.
Тепер дівчина розглядала Претора. Він мав той самий сповнений надії вигляд, який їй доводилося бачити за бабциним кухонним столом, його біль сяяв, мов аура. Естреа казала, що ніколи не змогла б зазирнути до серця й збрехати. Алекс, схоже, не успадкувала цю її рису. Уперше за довгий час вона подумала про батька, про його таємницю — він був для неї лише вродливим обличчям й усмішкою. Вона була схожою на нього, принаймні так казала мати. Може, і він був брехуном.
— Сірий здається задоволеним, — повідомила вона. — Йому подобається бути тут і спостерігати за вашою роботою.
— Це добре, — хрипко озвався Велш-Вітлі. — Це… це добре.
— Іноді їм потрібен час, щоб поділитися тим, чим вони мусять поділитися.
— Авжеж. Так. — Чоловік знову натягнув окуляри й відкашлявся. — Я дам Окулусу завдання підготувати розклад ритуалів, на схвалення яких чекають товариства. Ми переглянемо його завтра ввечері.
То був дозвіл іти.
Алекс дивилася на літнього чоловіка перед собою. Коли вона піде, він плакатиме, вона це знала. Він ще розпитуватиме її про того юнака, це вона теж знала. На якийсь час він може стати добрішим або просто частіше буватиме на її боці. Це була її мета — здобути його прихильність. Та тільки-но професор засумнівається в ній, він одразу її звинуватить. Гаразд. їй лише потрібна його прихильність, доки Дарлінґтон насправді повернеться додому. А тоді золотий хлопчик Лети зможе все виправити.
Алекс уже була на півдорозі до гуртожитків, коли в пам’яті спливли Преторові слова: «У Леті немає місця чинушам і шарлатанам». Три професори накинулися на Мерсі, намагаючись переконати її залишитися на кафедрі англійської мови, і один із них назвав обожнюваного декана Бікмена чинушею. Незвичний термін. «Він був не з тих, хто може залишатися невідомим».
Посада Претора означала необмежений доступ до архівів і ресурсів Лети, включно з арсеналом, наповненим зіллями та отрутами. Професор обійняв посаду лише минулого тижня, простісінько перед тим, як розпочалися вбивства, і він достеменно не був прихильником декана Бікмена.
«Мотив і засоби», — подумала Алекс, відмикаючи ворота до ДжЕ. А от щодо можливостей вона знала краще за інших: ти мусиш зробити це для себе самого.
19
Алекс знайшла Доус у читальній залі ДжЕ, де та згорблено сиділа над планом Стерлінга і «Кітчеровою демонологією».
— Мішель радила мені прочитати цю книжку, — сказала Алекс, беручи її і гортаючи. — Тут ідеться про Рукавичку?
— Ні, це збірка дебатів про природу пекла.
— А, то це радше путівник.
Доус завела очі під лоба, а тоді схопила руками навушники, немов чіплялася за рятівний буйок.
— Невже ти справді не налякана?
Алекс хотілося б відповісти «нітрохи».
— Мішель сказала, що нам доведеться померти, аби завершити ритуал. Я нажахана. І, щиро кажучи, не хочу цього робити.
— І я теж, — зізналася Доус. — Мені б хотілося навчитися бути хороброю. Як ти.
— Я безрозсудна. Це геть інше.
Кутики Памелиного рота скривилися в чомусь схожому на усмішку.
— Можливо. Розкажи мені про Претора.
Алекс сіла.
— Він справжнє сонечко.
— Серйозно?
— Доус.
Памела зашарілась.
— Я трохи покопирсалася в інформації про нього, і він ніколи не був популярним серед членів Лети. Його Вергілій ненавидів його й виступав проти його обрання, однак неможливо заперечити, що в академічній галузі він суперзірка.
— Погана новина в тім, що з віком він не зробився добродушнішим. Гарна новина в тім, що Ансельм і члени правління, схоже, нічого не повідомили йому про те, що насправді сталось у «Сувої та ключі».
— Чому вони так учинили?
— Тому що цей тип аж пашить праведним гнівом. Я думаю, він роками жалівся Леті, що ми всі дибаємо до Віфлеєма[43]. Вони тільки хочуть, аби він заткав пельку й дав їм спокій.
— Отже, тепер він перетворився на нашу проблему.
43
Останній рядок вірша Вільяма Єйтса «Друге пришестя», що є образом неминучого наближення кінця світу.