Студенти насолоджувалися теплим вечором надворі, тягали канапи, узявшись за їх краї, роздавали флаєри із запрошенням на вечірки. Якась дівчина на роликах безстрашно мчала посеред дороги в ліфчику від купальника й крихітних шортиках, а її шкіра мерехтіла в нічній синяві. Це був час мрій, чарівні перші дні осіннього семестру, щасливий туман від нової зустрічі; давня дружба знову займалася іскрами світлячків, доки ще не розпочалася справжня робота в навчальному році. Алекс теж кортіло пірнути в цю атмосферу, пригадати, що вона в безпеці, що з нею все гаразд. Проте на це не було часу.
Халупка була всього за кілька кварталів звідти, і дівчина зупинилася, намагаючись зібрати думки докупи, та обіперлася на пристінок навпроти Бібліотеки Стерлінга. Як тому Сірому вдалося заволодіти нею? Алекс знала: те, що вона зробила з Белбалм, поглибило її зв’язок із мерцями. Вона гукнула їх до себе й запропонувала своє ім’я. Вони відповіли. Вони врятували її. І порятунок, звичайно, мав свою ціну. Алекс бачила Сірих усе своє життя, а тепер могла ще й чути їх. Тепер вони стали значно ближчими, і не зважати на них стало значно складніше.
Утім, можливо, вона не до кінця розуміла, чого їй коштуватиме спасіння. У Букмекеровому будинку сталося щось дуже погане,
щось, чого вона не могла пояснити. Це Алекс мала контролювати мертвих, використовувати їх. А не навпаки.
Вона витягнула телефон і побачила два повідомлення від Доус, обидва надіслано з чвертьгодинним проміжком і написано великими літерами.
«ТЕРМІНОВО ЗАТЕЛЕФОНУЙ».
Алекс проігнорувала повідомлення й погортала екран, а потім швиденько наклацала: «Готово».
Відповідь була негайною: «Коли я отримаю гроші?».
Вона справді сподівалася, що Букмекер наведе лад. Алекс видалила Ітанові повідомлення, а тоді зателефонувала Доус.
— Ти де? — захекано відповіла та.
Отже, сталося щось видатне, якщо Доус ігнорує протокол. Алекс могла уявити, як вона тиняється туди-сюди вітальнею «Чорного В’яза», вузол рудого волосся сповз набік, на шиї висять навушники.
— Стерлінг. Іду до Халупки.
— Ти запізнишся на…
— Якщо стовбичитиму тут і балакатиму з тобою, запізнюся. Що там?
— Обрали нового Претора.
— Щоб йому. Уже?
Претор був контактною персоною між факультетом і Летою, він виконував роль посередника з адміністрацією університету. Лише президент Єлю та декан знали про справжні заняття таємних товариств, і завданням Лети було попіклуватися про те, щоб усе так і залишилось. Претор був таким собі наставником. Відповідальним дорослим у кімнаті. Принаймні мав бути. Декан Сендоу виявився вбивцею.
Алекс знала, що Претор Лети повинен бути колишнім її представником, а також членом якогось факультету Єлю або принаймні мав мешкати в Нью-Гейвені. Знайти такого було складно. Алекс і Доус припускали, що правлінню знадобиться щонайменше семестр, аби знайти наступника дуже мертвого декана Сендоу. Вони розраховували на це.
— Хто він? — запитала Алекс.
— Це може бути жінка.
— Тобто це жінка?
— Ні. Проте Ансельм не назвав імені.
— А ти запитувала? — натиснула Алекс.
Довга пауза.
— Не те щоб.
Витягувати щось із Доус не було сенсу. Як і Алекс, вона не любила людей, але, на відміну від Алекс, уникала конфліктів. І, щиро кажучи, це не була її робота. Окулус забезпечував надійну роботу Лети — достатньо запасів у холодильнику й арсеналі, ритуали за розкладом, усі приміщення в порядку. Вона була дослідницькою рукою Лети, а не рукою переслідувача членів правління.
Алекс зітхнула.
— Коли його представлять?
— У суботу. Ансельм хоче влаштувати зустріч, можливо, чаювання.
— Та ні. У жодному разі. Мені потрібно більше часу, щоб підготуватися.
Стерн відвернулася від студентів, що проминули їх, і втупилася поглядом у кам’яні написи, які охороняли двері Бібліотеки Стерлінга. Дарлінґтон був тут із нею, копирсався в таємницях Єлю.
— Єгипетська, мая, іврит, китайська, арабська, копії печерного живопису з Гроту-де-Комбарель[8]. Там усе підніжжя ними вкрите.
— І що вони означають? — поцікавилася тоді Алекс.
8
Печера у французькій комуні Лез-Езі-де-Таяк-Сірей, де було виявлено настінні зображення.