— Ні, не закінчується, — заперечила Мерсі. — Просто підіть через кабінет університетських бібліотекарів.
— Я бувала в тому кабінеті. — Доус рішуче постукала по кресленню. — Там є двері до відділу рукописів та архівів і двері на подвір’я. Двері із сонячним годинником. Оце й усе.
— Ні, — наполягала Мерсі. Алекс знала, що спостерігає за боксерським поєдинком, де замість ударів суперники обмінюватимуться репліками. — Не знаю, чому цього немає на плані, але за столом бібліотекаря, просто біля каміна, є двері, ті, з кумедною цитатою латиною.
— Кумедною цитатою? — перепитала Стерн.
Мерсі посмикала трояндочку на шиї.
— Не пригадую, звідки вона, але суть там така: «Стули пельку й забирайся геть, я зайнятий». Через дерев’яні панелі двері легко проґавити, але моя подруга Каміла показала мені їх. І ми пройшли через них. Вони ведуть до читальної зали «Лінонії і братів»[44]
Вигляд у Доус був такий, наче вона ось-ось вистрибне зі стільця.
— До «Лінонії». Це точнісінько навпроти з іншого боку подвір’я.
Алекс на надто стежила за їхніми дебатами, але це вона зрозуміла. Таємні двері. Спосіб виписати коло довкруг подвір’я, якого не було на кресленнях.
— Ми можемо замкнути коло. Можемо закінчити Рукавичку.
— Бачите? — вишкірилася Мерсі. — 3 мене є зиск.
Доус відкинулася на стільці й зустрілася з Алекс поглядом.
— Тепер ти Вергілій. Вибір за тобою.
Стерн звела вгору руки.
— Оце дідько. Мерсі Чжао, ласкаво просимо до Лети.
Слід розуміти, що демони — створіння, керовані апетитами. Тож попри те, що їхні сили буквально необмежені, їхнє розуміння значно скутіше. Саме тому їх так просто відволікти загадками й іграми: найбільше їх цікавить те, що вони бачать перед собою. І саме тому водночас так складно створити об’єкт із нічого. Золото просто з повітря? Якщо говорити про кровопролиття, коштує це чимало, але втілюється досить просто. Сплав? Трохи складніше. А от щось багатогранне, на кшталт корабля чи будильника? Ну, вам слід детально розумітися на тому, як вони працюють, адже я можу гарантувати, що демон цього не знатиме. Організм, складніший за амебу? Майже неможливо. Диявол, друзі мої, у деталях.
«Кітчерова демонологія», 1933
Кастет Шімшона, вважається частиною набору; золото, свинець і вольфрам
Походження: невідоме
Дата появи: невідома
Дарівник: «Вовча голова», 1998
Цей кастет наділяє носія силою двадцятьох людей. Його знайшли під час однієї із численних розкопок на Середньому Сході, які спонсорували «Вовча голова» та її фундація. Утім невідомо: знайшли його на ділянці роботи археологів чи в якійсь туристичній крамничці. Також невідомо, чи волосся, що назавжди застрягло в золоті, належало легендарному героєві, чи це просто частинка захованого в об’єкті підсилювача. Та хай навіть походження кастета сумнівне, його магія очевидна, і це найкорисніший подарунок арсеналові, зроблений 1998 року, на святкування сторіччя Лети.
20
А вам колись здавалося, що все це не по-справжньому? — прошепотіла Мерсі.
Вони сиділи на траві разом із Лорін та іншими дівчатами з хокейної команди й складали з картону квіти для вечірки «Чарки або смерть». Кімнату оздобили в стилістиці похмурого садка із шоколадними горщиками для квітів, наповненими гумовими хробачками.
— Я не можу думати ні про що, крім вечора п’ятниці.
До Гелловіну вони мали владнати цілу купу справ, а на це зоставалося лише кілька днів. Алекс принесла додому рекомендовані Доус книжки для себе самої та Мерсі, і вони вивчали їх у своїй кімнаті між заняттями й вживанням їжі, а потім складали стосами під ліжками. Вона досі не знала, як ставитися до того, що подруга наражає себе на небезпеку, утім водночас раділа, що не мусить почуватися самотньою, а радісне збудження Мерсі було наче протиотрута до постійних переймань Доус.
— Оце і є справжнє життя, — нагадала їй Алекс, підіймаючи вгору клей. — Уся ця тема з Летою… лише відволікання уваги.
Вона нагадувала про це не тільки Мерсі, але й собі самій. Прохолодна погода змінила настрій у кампусі. У перших місяцях нового семестру було щось мінливе: м’яке тепло робило все навколо піддатливим протягом дедалі коротших днів того, що вже не було літом, але ще не здавалося осінню. А тепер повсюди з’явилися шапки й шарфи, черевики витіснили сандалі, і запанувала така собі серйозність. Алекс і Мерсі досі відчиняли вікна на провітрювання, а іноді навіть розчахували їх: обігрівачі в гуртожитку занадто завзято поставилися до зміни пір року. Утім, заховавшись у читальній залі ДжЕ або зустрічаючись зі своїм репетитором із філософії в Бібліотеці Басса, Алекс помічала, як підкрадається дивне відчуття, небезпечний затишок рутини. Вона не мчала на заняттях на повних вітрилах, але все встигала, упевнено тримаючись у течії четвірок і трійок, що лилися водоспадом заробленої складною працею посередності. «Усе це