— Стерн, — голос у нього був байдужий.
— Тернере, мені потрібна ваша допомога.
— Що ще нового?
— Можете приїхати й забрати мене?
— Ти де? — поцікавився він.
— Точно не знаю. — Вона витягнула шию, дивлячись на знак. — Дерієн.
— Чому не можеш викликати машину?
їй не хотілося замовляти машину. Не хотілося опинитися поруч із черговим незнайомцем.
— Я… зі мною дещо сталося. Мене потрібно підвезти.
Запала довга пауза, потім несподівана тиша, наче детектив вимкнув телевізор.
— Надішли мені адресу.
— Дякую.
Алекс поклала слухавку, знайшла місце розташування заправки й надіслала його Тернерові. Потім утупилася поглядом у свій телефон. Страх відступав, залишаючи по собі лють; це було приємне відчуття — наче той антисептик, який очищував рани й бадьорив.
Вона набрала номер.
Раз у житті Ітан підняв слухавку одразу. Він спостерігав, чекав, щоб побачити, чи виживе вона.
Алекс не гаяла часу на привітання.
— Ти підставив мене.
— Алекс, — дорікнув чоловік, — я думав, що ти переможеш.
— Скількох ти відправляв туди до мене? Скільки не повернулося?
Запала коротенька пауза.
— Семеро.
Алекс витерла з очей свіжі сльози. Вона й сама не знала, коли знову розплакалась, але голос мусив звучати впевнено. Вона впорається. Її наповнила злість, проста, знайома. Не хотілося мати вигляд слабачки.
— А борг узагалі був? — поцікавилася Стерн.
— Не зовсім. Він переманює клієнтуру в мене й моїх партнерів. Фоксвуд, Могеґан-Сан, усі привабливі ринки.
Райтер був дилером-конкурентом. Алекс припустила, що навіть вампіри мусять якось заробляти на життя.
— Іди в сраку разом зі своїми партнерами.
— Я думав, що ти зможеш це виправити. Ти особлива.
Алекс хотілося заверещати.
— Ти намалював мішень у мене на спині.
— Райтер не завдав би собі клопоту займатися тобою.
— Звідки, курва, тобі знати?!
— У мене гості, Алекс. Хочеш, щоб я надіслав тобі трохи грошенят?
Вона вже давно знала, що Ітана, можливо, доведеться вбити. Думала про це ще в Лос-Анджелесі, але він завжди був оточений тілоохоронцями на кшталт Цві, озброєними чоловіками, котрі б не задумуючись вклали її на землю. До того ж у запропонованій Ітаном угоді було щось таке просте, вона скидалася на щось, із чим Алекс може впоратися, просто роботою на раз. «Зроби це — і будеш вільна. Розумничка». Однак цим усе, звичайно, не закінчилось. Стерн отримала Ітанові гроші та створила враження, наче все це легко й просто, тож завжди залишалася ще якась послуга, ще одне завдання, ще якийсь нікчема-боржник, ще одна сльозлива історія. А як щодо її матері? Як щодо Міри, яка ходить на фермерські ринки, напуваючись енергією? Щоранку ходить на роботу, думаючи, що її донька нарешті в безпеці, як і вона сама?
Алекс кинула слухавку й втупилася поглядом у яскраві ліхтарі біля колонок, у мерехтливий знак, що сяяв цінами на пальне, блискучу вантажівку чувака в картатій сорочці. Та кого вони закликали всім цим яскравим світлом?
Убивство Ітана звільнило б її, але його слід розумно спланувати, знайти спосіб залишитися з ним наодинці, зробити його вразливим за власною подобою. А ще Алекс мусила винести за дужки матір, переконатися, що, коли вона облажається, Міра не розплачуватиметься й що її не використають знову як важіль. Для цього їй потрібні були гроші. Ціла купа грошей.
— Хочеш, щоб я залишилася з тобою? — запитала вчителька.
— А ви це зробите? Доки мене не заберуть звідси?
— З тобою все буде гаразд.
Алекс удалося витиснути посмішку.
— Тому що я здаюся гарною дівчинкою.
Вигляд в учительки зробився здивований.
— Ні, дитино. Тому що ти вбивця.
Коли з’явився Тернерів «додж», Алекс помахала на прощання вчительці й удячно прослизнула на пасажирське сидіння. У машині працювала пічка, а радіо передавало якусь місцеву станцію NPR[47], де описували день на ринках.
Якийсь час вони їхали мовчки, і дівчина вже закуняла, коли детектив озвався:
— У що ти вплуталася, Стерн?
Її одяг був заплямований кров’ю, а шия — перев’язана. Черевики в багнюці, а від неї самої смерділо димом і пійлом, яке вона розлила у вітальні Лінуса Райтера.
— Нічого доброго.
— І це все, що ти збираєшся розповісти?
«Наразі так».
— Як просувається ваша справа? — Вона ще не розповіла йому про підозри щодо Претора і його суперництво з Бікменом.
47
Національне громадське радіо — найбільша некомерційна мережа радіостанцій у США, що фінансуються коштом слухачів.