Вона переглянула алфавітний покажчик, шукаючи згадки про нього, а потім ковзнула пальцем до літери «В» в пошуках «вампіра». У списку була одна-єдина сторінка.
Кітчер: Подумайте про вампіра.
(Глузування публіки.)
Герман Мосбі: А далі що, лепрекони й келпі?[49]
(Головуючий закликає до порядку.)
Кітчер: Невже ви ніколи не замислювалися, чому в наших оповідках хтось зваблює, а хтось лякає? Чому дехто чарівний, а інші неоковирні? Ці несумирні історії — докази того, що демони залишаються в нашому світі: одні — живлячись нещастями та жахами, а інші — жагою; і кожен із них прибирає такої форми, яка відповідає цим емоціям.
(Головуючий надає слово Терренсові Ґлібі.)
Ґлібі: У цьому сценарії кров — суттєва чи побічна риса процесу?
Алекс торкнулася бинта на шиї.
— Поцілуй мене в сраку, побічна.
Вона подумала про вродливого Лінуса Райтера в білому костюмі. Навіщо вампірові ставати дилером? З такою могутністю й необмеженим часом повинно існувати чимало способів заробити. Та що, як ти живишся розпачем? Що, як гроші не мають для тебе жодного значення, але тобі потрібен нескінченний шведський стіл зі страхами й потребами? Алекс пригадала завсідників в Ітановому домі, невдах у «Ґраунд-Зіро», її власний болючий смуток, спустошення, на яке перетворилося життя, клаптики надії, які вона витискала з коротеньких миттєвостей умиротворення, забезпечених дрібкою травички, чаркою алкоголю чи пігулкою валіуму.
Отже, якщо Кітчер мав рацію і вампіри були демонами, тепер вона принаймні знає, з чим має справу. Але як відігнати потвору?
Алекс вийшла з бібліотеки, витягнула Книгу Албемарля й написала: «Як уникнути вампірів, нон-фікшн». Потім повагалась. Чому бібліотека підкинула їй інформацію про вампірів, коли вона навмисно попросила книжки, у яких є згадки про Лінуса Райтера? Алекс залишила Книгу Албемарля розгорнутою, а сама повернулася до круглого стола, на якому залишила «Кітчерову демонологію». Райтера не було в алфавітному покажчику.
Вона перегорнула сторінки до кінця книжки.
Протокол вів Філліп Волтер Меррімен, Окулус, 1933.
Присутні:
Учасники були перелічені за товариствами, і он там, під заголовком «Череп і кістки»: «Лайонель Райтер».
Він бував там. Під іншим іменем, але бував у цьому будинку, під дахом Лети. Можливо, тоді він був смертним. А може, в одному з товариств усередині «Іль-Бастоне» побував демон, а ніхто навіть не помітив. А як щодо дати? 1933-й. За рік після будівництва Стерлінга. Чи означало це, що люди справді вирушали в перші паломництва до пекла? Ось який тут крився підтекст? Кому було відомо про Рукавичку, і, може, це була не палка суперечка про філософські гіпотези, а геть-таки справжні дебати щодо можливої подорожі в засвіти?
І якщо демони харчувалися людьми, їхнім щастям чи болем, навіть їхньою кров’ю, чи існувала ще якась змінна, яку слід було взяти до уваги?
Алекс пригадала Марджорі Стівен, яка передчасно зістарилась і мала незрячі сірі очі. А що, як не було жодної отрути? Чи міг до цього бути причетний Райтер? А може, якийсь інший демон розважався? Дражнив їх біблійними цитатами? Тернер розповів би їй, якби на шиї професорки Стівен або декана Бікмена знайшли якісь рани, але до сьогодні Алекс не знала, що вампіри справді існують. А що ще може зачаїтися в темряві?
Дівчина відчула, як паніка всередині зростає, намагаючись задушити її. Вона подумала про всіх цих учених юнаків із заможних родин, котрі вели суперечки про мораль і безсмертя, ставили під сумнів семантику, а чудовисько тим часом насолоджувалося їхньою гостинністю. «Тому що всі ми — просто купка аматорів». Усі в Леті вдавали, буцімто знають рахунок, хоча насправді навіть не здогадувалися, що це за гра. Утім цей будинок, ця бібліотека досі можуть захистити її.
Після ще трьох спроб пошуку Алекс трохи заспокоїлась і склала невеличкий список порад, відібраних із кількох книжок англійською, що стосувалися відлякування демонів і вампірів, і більшість пропонувала зброю, виготовлену із солі. Якщо вірити книжкам, які вона погортала, кілок, відрізання голови й вогонь працювали однаково добре, тому що просто вбивали все живе. Дія хрестів і святої води залежала від віри того, хто ними користувався, адже додавали хоробрості, а не справжнього захисту. Часник був ефективним репелентом лише від певного виду сукубів. А ще працювали захисні чари. І саме це мало значення. В арсеналі Алекс знайшла широкий мереживний комірець, зроблений із крихітних соляних перлинок, датований колоніальними часами, який можна було обережно запхати під сорочку. Вона лягла в спальні Данте під синій оксамитовий балдахін і бачила сон про те, як грає в крокет на газоні Лінуса Райтера. Вона була босою, а трава — мокрою. Алекс бачила, як між пальцями ніг просочується кров.