У кімнаті запала тиша.
Тернер пошкрябав рукою голову.
— Гаразд. Ми дісталися до середини. І що тоді станеться?
Тепер Доус завагалася.
— Ми спустимося. Не знаю, як саме це буде. Деякі люди описують галюцинації та справжнє відчуття падіння, інші повністю відривалися від тіла й відчували, наче злітають.
— Чудово, — втрутився Тріпп.
— Але це може бути пов’язано з дурманом.
— Це отрута, — пояснив Тернер. — Я мав справу, де жінка вирощувала його на задвірках і додавала до лосьйонів та мазей.
— Дурман справді має медичне застосування, — нагадала Доус.
— Просто потрібна тверда рука.
— Авжеж, — погодився детектив. — Ти збираєшся розповісти їм, як його ще називають?
Доус кинула погляд у свої нотатки й промямлила:
— Диявольська труба. Прочан помазують ним перед початком. Дурман послаблює зв’язок душі із цим світом. Здійснити перехід без нього не вдасться.
— І тоді ми помремо, — додала Алекс.
Тріпп нервово засміявся.
— Метафорично, чи не так?
Доус повільно похитала головою.
— З того, що мені відомо, нас поховають живцем.
— От лайно, — озвався Тернер.
— Дієслово незрозуміле, — виправилася Памела. — Воно може означати поховання чи занурення.
Тріпп відштовхнувся від стола.
— А ми впевнені… Це слушна ідея?
— Слушних ідей у нас немає, — відповіла Алекс. — Це все, що залишилося.
Але Тріппові нерви не цікавили Тернера.
— Отже, ми померли, — оголосив він, наче запитував, як дійти до банку. — А тоді що?
Доус так сильно прикусила губу, що з’явилася тонесенька цівочка крові.
— У якийсь момент ми зустрінемо Дарлінґтона — чи ту його частину, котра досі застрягла в пеклі. Помістимо його душу в посудину, потім повернемося на поверхню й віднесемо її до «Чорного В’яза». І ось там ми будемо найвразливішими.
— У якому сенсі найвразливішими? — не зрозуміла Алекс.
Тернер постукав по розгорнутій книжці, яка лежала перед ним.
— Якщо ми не зачинимо Рукавичку, дещо може вирушити за нами назирці.
— Дещо? — Голос Мерсі нарешті пролунав налякано, і Алекс мало не зраділа цьому.
Дівчина мусила ставитися до всього серйозно.
— Те, що ми робимо, вважається крадіжкою, — пояснила Доус. — У нас немає причин вважати, що пекло з легкістю віддасть його душу.
Тріпп знову нервово засміявся.
— Як у «Пекельному пограбуванні»[50].
— Ну… — зачудувалася Доус. — Так, правильно.
— Якщо це воно, ми всі маємо отримати завдання, — не вгавав хлопець. — Злодій, хакер, шпигун.
— Твоє завдання — вижити, — відрубав Тернер. — І переконатися, що ти не втнеш жодної дурниці, яка вб’є нас усіх.
Тріпп підняв угору руки — як завжди, погоджуючись.
— Жодних сумнівів.
— Мусимо рухатися швидко й залишатися насторожі, — підкреслила Доус. — Доки дві частини Дарлінґтонової душі не об’єднаються, ми будемо мішенями.
Для демонів, які їх переслідуватимуть. Для істот на кшталт Лінуса Райтера. А що, як він спостерігає за ними? Що, як він знає, що вони задумали? Алекс знову відчула, як підкрадається параноя і складається враження, наче кількість ворогів невпинно зростає.
— А ти така певна, що ми знайдемо його душу? — звернувся Тернер до Памели.
Вона витерла губу рукавом.
— Його душа мала б хотіти поєднатися з другою половинкою, але все залежить від обраної нами посудини. Це має бути щось, що озветься до нього. На кшталт купчої на «Чорний В’яз» чи арманьяку, подарованого Мішеллю Аламеддін.
От тільки купча згоріла до пня кілька місяців тому, а пляшка розбилася на друзки в «Сувої та ключі».
— Типу грааля, — озвався Тріпп. — Це було б добре.
— Може, книжка? — запропонувала Мерсі. — Першодрук?
— Я знаю, що це може бути, — сказала Алекс. — Якщо мені вдасться його знайти.
Доус якимось чином знову роздерла поріз на губі.
— Це повинно бути щось цінне. Воно повинно мати владу над ним.
Спогад Алекс не був її власним, він належав покійному Деніелові Табору Арлінґтону III, що дивився, як його онук змішує еліксир над мийкою в «Чорному В’язі», знаючи, що трунок може вбити малого, але не маючи змоги зупинити його. Вона пригадала, що саме Денні — Дарлінґтон — обрав замість горнятка тієї миті безрозсудного бажання: маленьку сувенірну коробочку з далекого минулого, з кращих часів, коробочку, яку він колись вважав магічною і заповзявся знову зробити її такою.