Вода облизала її черевики. Вона була гаряча.
— Вона смердить, — пробурмотів Тріпп.
— Сіркою, — додав Тернер.
«Це просто річка», — заспокоїла себе Алекс. Утім вона не знала, яка саме. Усі прикордоння були позначені річками, усі місця, де світ смертних робився нещільним і можна було потрапити до засвітів.
Вони з бризками прокладали собі шлях далі, рівень води зростав, а люди продовжували йти вперед, ступаючи так само в ногу. Діставшись до фонтана, вони завмерли, витріщившись одне на одного, коли вода закипіла й з бульбашками потекла через стінки. Херувимчики на кутках фонтана тулилися в його центрі, прикипівши поглядами до порожнечі. Та, може, вони просто були на варті, чекаючи, доки відчиняться двері.
Доус прикусила нижню губу; груди в неї здіймалися й опадали від коротких неглибоких подихів. Тріпп кивав, наче чув якусь таємну музику, бадьору пісеньку з якоїсь збірки «Джок джеме». Тернерове обличчя було суворим, губи стиснулися в рішучу лінію. Він був єдиним із них, хто мав бодай якийсь схожий досвід. Мабуть, свого часу детектив вибивав ногою чимало дверей, не знаючи, яка халепа могла причаїтися за ними. Та насправді це було зовсім не схоже, чи не так? Вони були прочанами. Вони були космонавтами. Вони були майже мертві.
— На рахунок «три», — надтріснутим голосом скомандувала Доус.
Вони взялися рахувати разом, та гуркіт води однаково заглушав голоси.
Один.
Вітер раптом дмухнув сильніше, той холодний вітер, пориви якого з темряви відчував кожен із них. Тепер від нього здригнулися дерева на подвір’ї, закалатали шибки в рамах.
Два.
Здалося, наче каміння під ногами розквітло сяйвом, і Доус задихнулася. Коли Алекс опустила погляд, там не було ні бруківки, ні трави. Вона дивилася у воду, яка дедалі прибувала.
Доус кинула розпачливий погляд на Мерсі й простягнула їй срібний камертон.
— Спостерігай за нами, — з благанням у голосі озвалася вона.
— Біжи, якщо доведеться, — додала Стерн.
Три.
Вони зустрілися поглядами й схопилися за стінки фонтана.
ПАДІННЯ
Алекс не пригадувала падіння, але раптом виявилося, що вона лежить горілиць у воді, швидко тонучи, і води річки змикаються над нею. Вона спробувала проштовхнутися до поверхні, але щось схопило її за зап’ястя, якась рука обвилася навколо талії. Дівчина закричала, відчуваючи, як ковтає воду. Чиїсь пальці залізли їй у рота, спробували увіп’ятися в очниці, вчепилися в шкіру на руках і ногах холодними й невблаганними лещатами.
«Похована заживо». Це мало бути не так. Це повинно бути схожим на падіння, політ. Алекс спробувала гукнути Доус, Мерсі, Тернера, але їй у горло лізли ті пальці, викликаючи блювотні потяги. Вони були у вухах, проштовхувалися між ноги.
А що, як Доус із рештою досі нагорі? Від цієї думки Алекс протнуло новою блискавкою жаху. Вона стрімголов кинулася в пекло, та що, як вони досі стояли на подвір’ї? Або злетіли вгору до якогось кращого світу, доки її шматували. Адже вона була проблемою. Вона завжди була проблемою. Єдиною справжньою грішницею в їхній компанії. Тернер що там накоїв? Підстрелив якогось поганця, виконуючи свій обов’язок, і це досі не давало спокою його свідомості скаута-орла[53]? Доус убила Блейка, щоб урятувати життя Алекс. Дурбелик Тріпп, поза всяким сумнівом, ускочив у якусь халепу, з якої не зміг виплутатись.
А от Алекс була ще тією штучкою. Вона взяла битку проти Лена, проти Аріеля, проти решти, і накоєне ніколи не позбавило її жодної хвилини сну. З протилежного боку щось уже чекало, щоб заявити на неї свої права. Воно довго чекало, а тепер учепилося в неї і не збиралося відпускати. Ті руки були голодними. Дівчина відчувала той самий апетит, що тягнув її через усе місто до «Чорного В’яза». Вона запевняла себе, буцімто це пов’язано з тим, що вона особлива, Колесоходка, але, можливо, справжня причина того, що Алекс була спроможна перетнути захисне коло, крилася в тому, що її місце було не серед смертних, законослухняних жителів цього світу. Її ніколи не карали за злочини, вона ніколи не відчувала каяття, і ось зараз надійде розплата.
Здавалося, наче пальці чавили її гаками, що вгризалися в шкіру та кістки. Вона смикнулася й ковтнула повітря, гарячого й смердючого від сірки. Алекс це не займало. Вона знову могла дихати. Вода зникла. Пальці більше не стискали їй горлянку. Розплющити очі було боляче, але, зробивши це, вона побачила чорну ніч, падіння зірок, вогняний дощ. Вона падала? Чи летіла? Мчала до чогось чи тонула в темряві? Цього дівчина не знала. Піт струменів шиєю, звідусюди пашіло жаром, наче її варили у власному соку. Алекс важко гупнулася об землю, і від несподіваного удару з грудей вирвалося коротке уривисте схлипування.