- Тобто за десять відсотків?!
- Немало, Максиме Володимировичу! Немало!
- А дев’яносто…
- Рішення щодо цих коштів приймає опікунська рада фонду. Ваш тато в тому числі.
- Пральня?
- Ненавиджу жаргон! - Август зблід більше, ніж зазвичай. Губи сині. - Думаєте, на тому балагані, на який ви перетворили наш бал, люди випадково важкі часи згадали?! їм і зараз непросто. Про мінімізацію витрат і податків думає кожний поважний бізнесмен. А ми… лише допомагаємо.
- Чи може директор-розпорядник запропонувати опікунській раді свій варіант розподілу пожертв? - запитав Макс холодно, хоч всередині окріп.
- Опікунську раду очолює Володимир Гнатович. Поговоріть із ним, - крижаним голосом відповів Закс.
Паскудство! Макс набирав мобільний батька, очей із Закса не зводив.
- Зараз же і поговорю…
- Володимир Гнатович відлетів годину тому, а у літаку мобільні відключають, - нагадав той. - Вам телефонував, але ви не відповіли.
Макс віджбурнув мобільний, сіпнувся до старого, прошипів украй ввічливо:
- Ніяких рухів, Заксе! Чекатимете мого повернення. Завтра ж до тата полечу.
А нелегка справа… До Нового 2009 року - два дні. Білетів - фіг знайдеш. У Дори немає закордонного паспорта.
- На автівці поїду! Завтра! А сьогодні треба зробити Дорі паспорт! Ганна Іванівна із цим упорається. Так” Ганно Іванівно? І про візи не забудьте.
- Зрозуміло!
Пані Женя почула, ледь не впала.
- Максимчику, тільки не це! Ти телевізор дивишся?! У поляків дорогу замело, у німців затопило… Давай татові дзвонити. Хай назад летить, раз у вас такі справи невідкладні!
- Ні, мамо. Ні! Чонган відізвався. У Брюсселі тиждень буде. Давно не бачилися…
—Добре! Збирайся. Буде тобі літак, - пообіцяла пані Женя і рвонула до тата.
Старий Перепечай квиток організував за годину, чим, сам того не відаючи, довів до інфаркту диригента камерного симфонічного оркестру, який з колективом летів до Бельгії на якийсь фестиваль, бо за годину до відправлення той дізнався, що замість 52 квитків оркестру якогось біса надали 51, а у нього і так валторна Захворіла, альт у запої, а тут тобі таке лихо: ще одного треба на батьківщині залишити!
- Квиток один? - Макс забув подякувати спритній мамці. - Я із Дорою хотів летіти.
- Зі справами упораєшся, наступного разу разом полетите, - лагідна. - Якраз Дорі паспорт зроблять… А тато тобі уже номер у готелі замовив. Чекає…
31 грудня 2008 року Макс Сердюк стояв на сяючій вогнями площі Гранд-плас, яка у святкову годину більше нагадувала величезний рухливий торт з веселих збуджених людей, дивувався: настрій натовпу не зачіпав. У повітрі пахло гарячими вафлями і пивом, та й вони не дарували відчуття безприв’язного азартного буйства. Подивився на годинник: куди спочатку? Із батьком зчепитися чи з Чонганом обніматися? У відповідь мобільний - дзеньк! “Хто дзвонить - до того й подамся!” - вирішив.
- Ти де? - почув голос батька.
Усміхнувся: нормально! Закінчувати день краще приємними зустрічами. А починати із невідкладних справ.
- Не чекав? Може, плани були? Не перебив? - Макс ходив просторою вітальнею номера “люкс” п’ятизіркового готелю “Аміго”, що він за десять хвилин неспішної ходи від Гранд- плас, затишна нірка. Тут коханням, певно, гарно займатися, а не державними справами. Зиркнув на настороженого батька. Сидів у кріслі, супився підозріло: мовляв, якого біса принесло?! Тільки-но у Києві розпрощалися після твоєї забави дурнуватої.
- А ти хіба надовго? - спитав врешті.
- Та ні! Хвилин за двадцять, думаю, упораємося, - Макс усівся у крісло навпроти. Глянув на батька зухвало.
- Ну! То кажи, що за гарячка, - буркнув Сердюк-старший.
- Фонд… Я розпоряджаюся десятьма відсотками коштів. Вважаєш, це нормально?
Володимир Гнатович звик на будь-які конкретні запитання давати швидкі розпливчасті, як сире тісто, узагальнені відповіді. І вже було розкрив рота, аби десятьма-двадцятьма реченнями спокійно пояснити… Та нахабність, з якою син виплюнув йому претензії прямо в очі, таки вибила зі звичної колії. Почервонів до скронь. Учепився у крісло.
- Отак значить. Ну… І почекав би, поки повернуся. Обмізкували б.
- Зараз і обмізкуємо.
- Ну, добре, добре… - недобре так. Відірвав долоні від крісла. Підвівся важко і тільки тепер помітив на комоді біля дзеркала губну помаду шльондри Карен, що вона час від часу влаштовувала нардепу інтимні забави без небезпечних наслідків. Заступив комод, усміхнувся синові.
- Розібрався, значить, як фонд працює. То добре. І яку частку контролювати хочеш?