Їхнє щастя на міні-"кравчучці"
Однойменний украв діловар.
Шкутильгають права і закони
І з’єднавши старе і нове,
По канонам сибірської зони
Незалежна держава живе.
Наріканя. Убивства. Прокльони.
Злі пророцтва. Життя нульове.
По канонам нуклідної зони
Україна багата живе.
Все було.
І сатрапи й магнати
І, мов кліщ енцифаловий, пан
Все це мусить, мов привид, сконати,
Як підніме правицю Іван.
1999
Чорнобиль
Сьогодні з самого обіду,
А там - до нової доби,
На іменинах тітки Ліди
Готую тости, як гриби.
Виделку тицьнувши в тарілку,
Де звично огірок лежав,
Спіткнусь об згадку про горілку
І як сусіда "поважав".
Як ми, прийнявши грам по триста,
Або, як мовиться, без мір,
Могли до ранку вепра з’їсти
І кінчить шаховий турнір.
Як трохи менше випивали,
Чим шлунки умістить могли,
Душевно про камиш співали,
З сльозою про любов.. ревли.
Веселі жарти біля кварти
Чавунним хмелем била рань,
Чавили язви та інфаркти
Натомість марних сподівань.
Були діла... Що там казати!
Не те що сьогодення мить.
Бо де ж її ту пляшку взяти,
Коли ні вигнать, ні купить.
А згадка з думкою шепочуть:
"Зажди, бульбашнику, зажди!
Для тих, хто зайве випить хоче,
Калюжа знайдеться завжди!
То ж не буньдючься понад міру,
Хіба що соки, лимонад.
Свою бувальщину, допіру,
Хутчіше викресли з принад!"
За тітку вип’єм в новім стилі,
Ідея в тостові проста:
Щоб сотню років нам світили
ЇЇ краса і доброта!
Коли ж до сотні - доберемось,
То зручно вмостимось рядком,
Що випить - з дядьком розберемось,
Під оселедець з огірком!
1981
СПОГАДИ
Сніги хурделиця здіймає
І не здоровиться мені,
Та все це значення не має,
Коли чекають в Ірпені.
Ірпінь в єстві моїм вмостився,
До серця лагідно припав.
Неначе в нім я народився
І десь тут пупа закопав...
Народних свят "стовпотворіння",
Нелегке трудове "щодня"
Сприймає тут моє коріння
І товариство і рідня.
Тут сум з душі повиливаю
І щиру радість пригорну
І з дядьком пляшку подолаю,
Та ще й, нівроку, не одну.
Тут я в гітарі струни шарпав
І "в шахах носа задирав",
А щоб сюди приїхав Карпов
Він дядьку залюбки б програв.
Тут земляків і друзів лиця,
Серця відкриті і прості
І в сталій святості традицій, -
Глибинна дяка доброті.
Від Ірпеня - подітись ніде:
Здається - вічність промине,
А тут незмінно тітка Ліда
Моя рідненька, наче ненька,
Завжди чекатиме мене!
1985
ДОН-КІХОТАМ
В ясній світанковій надії
Майбутнього передчуття.
І в неушкодженності мрії
Для мене - сенс і зміст життя.
Поневірятимуся доти,
Поки рахую кроки зим:
Не погибайте, Дон-Кіхоти,
Щоб я один не був смішним.
Щоб кожної стрімкої днини
Плекав я знахідку нову:
Велике серце у людини
І душу вільну і живу.
НАЦІОНАЛЬНЕ
Я знаю лиш з найближчих поколінь
В’юнке галуззя свого родоводу.
Я ж не вівця, не цуцик і не кінь,
В котрих пильнують чистоту породи.
Вже маю Білорусію в роду -
Дідусь сподобав долю на чужині,
Другий кохав полячку молоду,
Бо мало, бач, дівчат є в Україні.
Я сам на росіянці оженивсь,
Кохання й тут було глибинним, чистим,
І серед всіх народів опинивсь
Фактично - інтернаціоналістом.
Свій досвід розповсюджую в житті:
Все ж як-ніяк я практик, номінально,
Бо перечавить люд, немов котів,
Ота вузька петля, національна.
Не вознесу того, хто вниз гребе:
"Своє болото тільки вихваляти!"
І по вузькій дорозі - цоб-цабе, -
Везти рожевий кругозір маляти?
Не побіжу в майбутнє навпрошки,
Бо дідове тривожить час від часу:
Коли я їм полтавські галушки,
Вони мені смачніші ананасу.
Російський, Білоруський люд люблю.
І жодну з націй у біді не кину,
А в серці із собою у ріллю
Візьму свою стареньку - Україну.
Львів - Київ
СПОГАД ДИТИНСТВА
В імлі травневого світанку,
Немов істоти з небуття,
До полігону мчали танки
Посланці смерті і життя.
Тривога в серце... Мов зненацька
В пітьмі сполохані птахи...
Це згадка на життя - юнацька:
Розруха. Голод. Вороги.
Хрести на баштах чорних танків,
Цупкої свастики вузли -
Вони на мирному світанку
В село загибель принесли.
І знов довіку незабутній
Спливає спомин віддаля:
На баштах зорі п’ятикутні
І щойно звільнена земля.
Сльозами радощів умиті,
Кого фашист не загубив,
Ще не сприйнявши велич миті,
Вилазять люди з погребів.
Старі й малі. Баби й онуки
Обдерті, кволі та слабкі...
За що вони сприйняли муки,
З чиєї "легкої руки"?
Недолюдкам на власній шиї
Прийшлося зашморг затягти.
Та дехто ще і досі мріє
Вогонь всесвітній розвести.
І справедлива зброя миру
Не спить в світанковій імлі,
Щоб закривавленого виру
Не знать народам на землі.
1983
НА СВЯТІ ПЕРЕМОГИ
Рядком сиділи старики
У порожніючому залі,
Їм обтягали піджаки
Воєнні ордени, медалі.
Герої спопеленних літ,
Що нам дали життя основу...
Та у відпустці замполіт.
Начальник справу термінову
В якомусь главку вирішав,
Вже декотрі тяглись додому,
І вогняні рядки вірша
Відчули кволість, біль і втому.
Либонь не кожен пригадав