З тих, кому свято це - морока:
Їм сивий ветеран віддав
Із юності найкращі роки.
І вшанування світлу мить
Бездушна черствість погубила.
Схотіли б вороги зробить
Вони б вправніше не зробили!
Мерщій отямся і вернись
Вшануй героїв по заслузі
До матінки Землі вклонись
І їм , і їх загиблим друзям.
1983
9 ТРАВНЯ
Війна пішла жорстоким битим звіром
У лігво, чи сконати, чи спочить.
В її погибель розумом я вірю,
А серце на сторожі кожну мить.
Війна взяла людей з дитинства близьких
І повела за батьківський поріг,
Натомість розсипала обеліски,
Вздовж безіменних фронтових доріг.
Війна в серцях посіяла тривогу,
Скорботою притислася в очах...
Щемить у серці радість Перемоги,
Бо сиротою я її стрічав.
1985
СВІТЛЯЧКИ
Де світло й тінь сплели сліди
За краєм паркових доріжок,
Зірчата виникли бліді,
Торкнувшись наших босоніжок.
Либонь на відстані руки
Вони і там і тут мигтіли.
Ти шепотіла: "Світлячки" -
І зорі в небо полетіли.
Схилились наші два лиця
Над мерехтливим небокраєм,
Я вірив чуду до кінця:
З дитинства казці довіряю.
1986
ЩЕНЯ
У гараж через дірку в воротях,
Що волів я забити щодня,
По холодній осінній погоді
Приблудилось маленьке щеня.
За верстак в ганчір’яне узбіжжя
Мій непроханий гість заховавсь
І спочатку і воду, і їжу
Навзірці проковтнути боявсь.
Далі - ближче до мене тулилось
Симпатичне, кмітливе було,
І мені навесні заманилось
Відвезти його в рідне село.
Нашептали нам досхочу шини,
Вже попереду дахів верхи,
І маля у потребі з машини
Запросилось, як всі дітлахи.
Дивовижжя весняного лісу
І краса, що віками жива,
Піднімають на серці завісу
У любого живого єства.
Скільки часу минуло - не знаю.
Ми гуляли, забувши про все,
Поки врешті, втомившись до краю,
До машини прийшли на шосе.
Я ловив, звав у дверці відкриті,
А маленьке дурне собача
Від мене утікало щомиті
З пустотливим завзяттям в очах.
Різонула по серцю тривога,
Це забуте з війни відчуття,
Коли поряд лягло на дорогу
Відчайдушне мотору виття.
Зойк страждання, в очах - божевілля, -
Все в болючу ту мить відбулось
І щеня, у предсмертнім зусиллі,
Ще тремтячи, до мене п’ялось.
Розумів я, - є смерть і неволя
І катують людей навмання,
Хоч від того не меншало болю,
Що спіткав і мене, і щеня.
Роки пам’ять тамують поволі,
Та коли я в тім місці бував,
В серці сум виникав мимоволі,
Наче радість я там поховав.
Щонайважче - це втрата довіри.
То ж бринить на болючій струні
Спогад цей про маленького звіра,
Що довірився щиро мені.
1984
Чорнобиль
ЗЕМЛЯКОВІ
Вже половина зим і літ
Тебе, земляче, зустрічає,
А роздивитися як слід
Навкруг - життя невистачає.
"Не відірватись від землі б!"
Ця думка в доброті присутня.
І ти сумлінно сіяв хліб
Навчавсь і мріяв про майбутнє.
Нехай-бо славу гомінку
Не виють тимчасові саги,
Ти маєш більше на віку:
Вагомість щирої поваги.
Ну а любов? І є й була,
Либонь зігріє на останку,
Урівноважить міру зла,
Природу видасть за коханку.
Відновить істину стару,
Придасть життю доцільність плину:
"Люби планету, як сестру
Люби, як матір - Україну!"
* * *
Народна мудрість ходить краєм
В упертій пристрасті сопе:
"Що рано родиться буває
Занадто кволе, чи сліпе".
Перо над римою. Мені
Лабузи - штампи лижуть п’яти.
І молить: де рядків узяти,
У роздумах не сновигать.
Та я, мов Марко той проклятий,
Товчусь по пеклу, як затятий
І вірш - від серця шмат відтятий,
Благеньку неміч немовляти
Явля в навколості земній...
Рости панич! В притамуванні
Спеленутий щодень, щомить.
В безсонну ніч і на світанні
У неподільнім клопотанні
За тебе серце защемить.
В сніги і в зливи душу зманиш,
Твоє дитинство промине.
І ти, примхливий, згодом станеш
Сильніш дорослого - мене!
Та лиш коли ти до пуття
Осмислиш серцем Україну,
Тебе, з молитвою в життя
Благословлю в тяжку годину...
1987
СОЛОВ’ЇНА ПІСНЯ
Вона піднесла, над буттям
Мелодію старого саду,
Не в змозі виховать путтям
Невпорядковану громаду.
І розумілося мені
Чом пісні цій нема наймення:
Це ж просто серця позивні
До мовчазного повсякдення.
ОТРУЄНОМУ ОЗЕРУ
Місцевість кожна, мов людина, має
Навіки успадковане лице:
Десь джерело знічев’я виникає
І причащає душу озерце.
Не присягну, бодай у цілім світі,
Кумирам штучним, зробленим людьми,
Свята земля! В останнім заповіті
Все, що душею надбано, прийми.
То ж, не тлумач, лукавий чоловіче,
Про молоти мені і про серпи,
А тих, хто плюнув озеру у вічі,
Не гаючись, у ньому утопи!
1989
* * *
Несли портрети, мов ікони,
Бодай, ти боже, не воскрес.
Святі могили - терикони
Понасипали до небес.
Плели про дух і про їстивне,
Легенди нарекли життям,
Ростили панство коллективне
І доростились до пуття.
Несем і далі мирно, тихо
Вже не портрети, а хрести,
Та, щоб нове приспати лихо,
Шепочем "Господи, прости!"
1989
Чорнобиль
ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА
Жартівники - на свій жертовник прагнуть,
У примусову пустку - пустуни,
На шибеницю - шибенників тягнуть
Тенета Громадянської війни.
Коли сокири здіймуть брат на брата,
Довкола них не тріски полетять
І довгий вік невиправдана втрата
Усьому людству буде дошкулять.
Бездушність породила зла година,