1991
ДУША СЛЬОЗАМ НЕ ВІРИТЬ
Не дивина мені,
Що в душу пнетесь знову
А в пам’яті моїй
Думок сумні хрести.
І постаті стоять,
Що в пастку примусову
Пішли, щоб воскресать
У образах святих !
Не треба голови мені морочить,
Зайве,
Не знайдете мокви
Ні в серці, ні в очах.
Там логіка Москви
У маревому сяйві
І доля земляків,
Розстріляна в ночах !
1990
НОСТАЛЬГІЯ
Ми знайомі недавно
Та здається мені
Проясня Ярославна
Мої думи сумні.
Не втамовують вірші,
Перцю смак у вині.
І чим краще, тим гірше
На цупкій мілині...
1989
БАЖАННЯ ОЛЕНКИ
Нині в тата ювілей
То ж без "многослов’я"
Тато, соку нам налий,
Вип’єм за здоров’я!
Щоб любив своїх малих
Мене і Андрійка
І не лаяв інколи
За нещасну двійку.
Щоб на батьківськім посту
Був не для реклами:
Швидче "кінчив" інститут
І погрався з нами!
1989
ПРИЙШЛО РІЗДВО
Прийшло різдво, а снігу - зась
Та в тім нема біди,
Бо тітка Ліда випить дасть
Звичайно, не води...
Усім святкової пори
Перехилить - не зле,
Чарчину вип’єм, дві, чи три
Із дядьком Василем.
Купони уряд видає,
Бо голод жде зима,
А на столі - закуска є,
Хоч панської нема.
Спокутуєм життя нове,
Нові шляхи торим,
А люд святкує і живе
За звичаєм старим.
Різдво засвітить свічечки
Священної доби,
Вже й ті, хто віру загубив,
Благословлять лоби.
Прогляне мудре і просте
У наш сімейний світ
І відгук свій в душі знайде
Тарасів заповіт...
Ірпінь
Вузенький промінь
З мороку віків
Вихоплює благеньким краєвидом
Буття сучасне
З мотлохом таємин,
Надії прісної,
Та зиском сподівань...
І тільки мудрість
Сивих кобзарів
До нас донесла
Думи про минуле
І спів минулого,
Котрі з темниць - таємин,
Надії жовтої,
Блакитних сподівань
Розвиднюють майбутнє.
1992
* * *
Не відцураюсь від біди
І не кричатиму в захваті,
Що комуністи чи жиди
В моїй знедолі винуваті,
Бо сам здобув свої жнива,
За труд тяжкий - сумну подяку...
В усіх усюдоньках Іван
Горбату спину гне однако!
1992
* * *
Свого - ні м’яса, ні вина:,
В крамницях - порожнеча,
По чергах спини вигина
Дорослий і малеча,
Злодійство душі розпина
І кожен дім - фортеця.
І хтось мастацьки бреше нам,
Над нами хтось сміється!
Товариш,
Пан
І друг
І брат
Свободу "доять" в місті:,
Гребе під себе демократ
Не гірш од комуністів.
А я натхнення перейму
І сподіваюсь музі:
Нікому віри вже не йму,
Зостались тільки друзі...
1992
* * *
Чому ми кволі, босі, голі?
Тому що лиха нам доволі
На перехрестях всіх часів
Чужинський дощ наморосив.
Узбіжжя гине, безпритульне,
Щемить розбіжжя між сестер.
І горе в’їдливе, дошкульне,
Вже дорікає нам за те...
1991
Житомир
ПАМ’ЯТНИК
Стоїть у лавровій красі,
Не схожий зовні на нещасних,
Змонтований гігант. Сучасник,
Створіння нової Русі.
На непохитній голові
Чіткі математичні гулі,
Натомість мозку - пил і кулі
Та запровадження нові.
Важкі провалля - слід очей
Під непорушними бровами.
Там де душа - склепіння брами
Над тінню вабистих ночей.
Натомість серця - спека й лід.
Цупкий живіт - ознака трутня,
Язик, щоб пестити майбутнє,
В минуле плюнувши, як слід...
1990
Феодосія
* * *
Ріка клекоче, кручу ріже,
Розбудить відчуття біди.
І жовта піна тліє хижо
На чистім дзеркалі води.
Благословенна Україно,
В тривожний вік служу тобі:
Бо де неспокій - там і піна,
Де беззаконня - там розбій.
1993
КОЛОСКИ
Вони могли життя спасти дитині,
Пахуча жменька гиблого зерна,
А в спогаді про них, іще й донині,
Під серцем дише мертва глибина.
Людський голодний погляд привертали,
Мишам на зиму кинуті в стерні,
Та зернятка до кулі виростали
На Україні, мов на чужині.
Убоге, сіре, злиднями забите...
В ночах безсонних бачу те село
Під чобітьми безоглядного гніту
Тієї влади, до якої йшло.
І хата стала пусткою, мов пастка.
І вимерла б приречена сім’я,
Коли б не врятувалась менша частка:
Татусь, матуся і в майбутнім - я.
Україно! Вродлива і багата!
Тобі ізнов нав’язана чума...
Стоїть, мов пастка, прадідова хата
І колосків в Чорнобилі нема.
1990
Одне - творити язиком,
А друге - перти плуга...
(народне прислів'я)
* * *
Серце витягнули. Жили
Намотали на кілки.
Боже правий, світе милий
Замордують байстрюки!
А ні стати, а ні сісти,
Ні в могилу прилягти,
"Демократи", "комуністи"
Завивають, мов коти.
Ситі з галасу та крику,
Видно вдача в них така:
Натирали споконвіку
Мозолі на язиках!
Хто з гори, а хто із ями
Понаскиглили біду
То ж пора, панове, з вами
Розібратись доладу,
Щоб не гудили вершини
Коснороті мастаки
І свобода України
Будувалась на віки!
1992
* * *
Складні дороги - рік за роком
Пообминали,
Крок за кроком
Спішили навпростець.
У дріб’язковості стосунків
Губили ніжність поцілунків