Голосять жорна,
Скрегочуть жорна,
Сивіють жорна
Од зерен чорних
Поза віками,
Попід зірками,
Сивіє камінь
Над козаками.
1993
ВЕСНА
Вже весна милується
Лісом синьооким
Душу не лінується
Причащати соком.
Кришталеві крапельки
Солодко - пророчі:
Сестроньки - березоньки
Розвидняють очі,
Заплітають косоньки
На весільнім лоні,
Розсівають квітоньки
З білої долоні...
Голоси із вирію
Збудять голос крові,
Між снігами вигріють
Пролісок любові...
1993
НАВІЩО СЛОВА...
Навіщо нам словес намисто?
Образи, примхи злі руїни?
Коли з дитинства, мов Пречистій,
Б’ємо поклони Україні.
Вона, чужинцями розп’ята,
І розкуркулена братами,
Мов доля-доленька затята,
Вп’ялась у серце до нестями.
Не заздримо чужій одежі.
Своє дрантя зігріє тіло.
На океанськім узбережжі
Нам душі пестить не кортіло.
В своєму домі, Україно,
І злого й доброго - доволі.
Цвіте любов -
Згинає спини
Самими вибрана сваволя.
1993
* * *
Життєва суть...
В ній не минуть нікого.
Надія,
Віра,
Щем цупких тривог.
І найповніш висвітлює дорогу
Ясний вогонь духовних перемог.
Найперша перемога - над собою
В сумлінні, праці, потягу до знань.
Чимало душ, в одвічному двобої,
Не йшли за межі кволих сподівань...
Наступна перемога - над минулим.
Довершено збагачуючи мить
Ми все, що чуйним серцем осягнули,
В суспільній праці прагнем завершить.
Подальші перемоги - незліченні.
Щоб від поразок відрізнити їх
Міркуй, що краще: горобець у жмені,
Чи журавель у небі, - мрія всіх!
Мінливий час цупким потоком плине,
В ній гартувалась мудра суть життя:
Тим, хто будує щастя Батьківщини,
Вклоняться щиро люди й майбуття!
1993
* * *
Не вірю нікому,
Не вірю ніколи,
Зневага довкола,
Зневіра довкола.
Фальшиве єство
Тютюнового диму
На мертве різдво
Наші душі вестиме.
Знедолює "масу"
Зневірює "масу"
Дволикість,
Підступність
Великого часу.
1993
НА МЕЛОДІЮ "ЦИГАНОЧКИ"
В зорі заметів сивина,
А розтопить – не вийшло.
І там – труна, і тут – труна,
А в центрі синє дишло.
Куди ще можна повернуть
Тачанку нездоланну?
Ліворуч – п’ють, праворуч – ссуть,
А в центрі – безталання.
Під дзвін шабель і грім копит
Хиренна воля бавила,
Де кожен "свиснуть норовит",
Якщо роззявиш "хавало".
Не вируча геройство мас,
Ні закордон під знаменем.
Красивих слів міцний запас
Горить блакитним пламенем.
Міркує "казанком" своїм,
Чи довго будем бавитись?
Якщо враги в собі самім,
Непросто з ними справитись.
І жаль Петра і Василя,
Душа болить і корчиться,
І пісня мало звеселя,
І матюкатись хочеться…
Зоря злетіла на замет,
А розтопить – не вийшло.
Під небом – зад, в землі – перед,
Під ребра тисне дишло…
1992
* * *
Кров пролилась у братній хаті,
Фашизмом тхне довкола знов.
І мислять бонзи хаз-руцкаті
Себе основою основ.
Народе мій, многоязикий
Голодний, голий і сліпий.
В борні безглуздій і безликій
Нехай стріляються "стовпи".
А ти - не руш машину смерті:
Між трударів нема врагів,
І мозолі в труді натерті
Знаряддям станів і плугів.
1993
Оспівана струнка береза
І в наші дні і в давнину.
А я люблю - чи це не проза?
Свою поліськую сосну.
Сама пухнастеньке малятко,
Щоб не попалося на стіл,
Сопливе крихітне маслятко,
Ховала потайки в поділ.
Та подорослішала з часом
І в темних нетрях берегла
Розплату войовничим расам
За нерозважливі діла.
Ми всі сосну, хоч різно, любим.
Отож, святкової пори,
Бокал шампанського пригубим,
Зустрівши з нею Новий рік.
А з повсякдення - подих смерті,
І в морг післясвяткових днів
Лягають деревця обдерті
І жалюгідні і сумні.
І черство призвичаїм горе
В серцях маляток - ми самі:
Красу і свято, рідні вчора,
Сьогодні топчем чобітьми!
Нехай же з кожним щирим тостом
Добрішає наш Новий рік,
І в домі буде добрим гостем
Лиш синтетичний твій двійник!
А ти - рости сосна кохана,
У всі прийдешнії часи.
Лікуй на серці чорні рани
Цілунком вічної краси!
1993
Небесно-срібне
Променисте скло.
Росі рідня в ранковому розмаї.
Ти по світах окрасою було,
Тебе дбайливо люди зберігають.
А чорнодення кам’яні вуста
Тримають цупко докази свинцеві,
Що в світі є беззахисний кришталь.
Це просто душі.
Душі кришталеві...
1993
ЛІЛЕЇ
Спішив, повз росяне намисто,
У надозерний ранній світ.
Аби в краю свого дитинства
Лілей побачить дивний світ...
Не втримать кореням-ліанам
Сузір’їв білих розмашних!
Їх голенастим "несміянам"
Жмутами кинуто до ніг!
Зтягли з води перлини квіту,
Мов з нареченої - фату...
У озера украли літо,
А у природи - красоту!
1992
* * *
Є дружби різні. То ж одна
Шампанським піниться в бокалі
І випивається до дна
Без радості і без печалі.
А друга - без пустих прикрас,
Ознаки маючи суворі,
Духовно підіймає нас
І в добрій радості, і в горі.
Життя - благословенна суть
Розвиднює таємні шати,
Навчає люд - себе забуть,
А друзів щирих - пам’ятати.
1994
* * *
Сніги світлять будення бідне й сіре.
Примарний спокій висне, мов чума.
І хочеться до ближнього довіри,
Чому ж її, жаданої, нема?